3) забезпечити контроль якості всіх видів вищої освіти на основі вимірів досягнень випускників;

4) ліквідувати всі бар'єри для розширення мобільності студентів і викла-дачів, змінити законодавство у сфері працевлаштування іноземців;

5) застосовувати додаток до диплома європейського зразка і забезпечити працевлаштування випускників;

6) підвищити конкурентоспроможність європейської освіти та її приваб-ливість для молоді з інших континентів.

Г.Г. Поберезська стверджує, що європейські аналітики практично одностайні в тому, що серед усіх цих завдань по-справжньому важливими для стабільного розвитку суспільств та економіки є три:

1) вільна і безперешкодна мобільність та максимальне розширення співпраці у сфері навчання і наукових досліджень, скерованих на побудову економіки знань;

2) орієнтація діяльності вищих навчальних закладів на потреби національного і загальноєвропейських ринків праці, професіоналізація навчання і забезпе-чення всьому активному населенню можливості його неперервності й отри-мання нової професії;

3)перетворення "болонізованої" Європи в очах молодих громадян країн інших континентів у найбільш привабливу зону отримання вищої академічної чи професіоналізованої вищої освіти, виконання наукових досліджень і до-сягнення рівня доктора філософії [10, с.18-19].

Організатори Болонського процесу спрямовували свої зусилля саме на підвищення якості своєї вищої освіти й залучення до вирі-шення своїх проблем можливих партнерів, у першу чергу — Росії. Для цього вони навіть профінансували проекти переходу кількох російських вищих на-вчальних закладів на нові програми використання кредитів, сприяють об-мінам студентами і викладачами та ін. Молоде політично-освітнє керівниц-тво Росії, зі свого боку, не відмовилося від наданого шансу поглиблення науково-освітньої співпраці з Західною Європою на кошти останньої.

Росія підписала основні конвенції Ради Європи та ЮНЕСКО про взаємовизнання дипломів, має також двосторонні угоди, інформацію про застосування яких надають російські амбасади і консульства. Ставлення до закордонних атестатів про вищу освіту досить толерантне, бо у більшості інших країн вона триваліша, ніж у Росії. Другою причиною є те, що майже всі кандидати виявляють свої знання з важливих для навчання в університетах дисциплін під час річного періоду вивчення мови і складання випускних екзаменів з мови і цих дисциплін. Офіційними органами з визнання кваліфікацій є Відділ ліцензування та акредитації Міністерства освіти, а «Инкорвуз» і «Инкоробразование» (неурядові організації) виступають проміжними органами між ВНЗ і закордонними партнерами.

Росія з вересня 2003 р. стала учасником Болонського процесу, але ще до підписання Декларації прийняла ряд рішень щодо виконання її положень з визначенням дат їх виконання:

1) розробка нормативних правових актів, що забезпечують реальне фун-кціонування багатоступінчастої структури вищої освіти й кроки до її глибшої професіоналізації (IV квартал 2004 р.);

2) створення проекту моделі російської системи залікових одиниць (на-вчальних кредитів) у вищій освіті й пов'язаних з нею основних понять і нормативів з урахуванням посилення ролі самостійної роботи студентів (IV квар-тал 2003 р.);

3) створення нових державних освітніх стандартів на основі освітніх кре-дитів (IV квартал 2004 р.);

4) переведення освітнього процесу в декількох ВНЗ на модульно-рейтин-гову (кредитну) основу (починаючи з 2002/2003 навч. р.);

5)експериментальне опрацьовування двоциклової моделі вищої освіти, яка б максимально узгоджувалася з європейською системою вищої освіти "болонського" зразка (починаючи з 2003/2004 навч. р.) та ін.

Отже, росіяни розпочали активні дії у напрямку переведення своєї вищої освіти на європейські зразки структурної побудови й статистичної звітності (кредитної системи). Заплановані наступні кроки — поширення додатків до дипломів (Diploma Supplement) та удосконалення системи забезпечення якості вищої освіти — належного рівня навчальних закладів і всього процесу підго-товки випускників.

Можна передбачити, що в умовах високої централізації управління освіт-німи закладами й збереження Москвою вирішальних важелів впливу не лише на державні, але й на приватні вищі навчальні заклади, у визначені терміни (чи зі значним запізненням) буде впроваджена двоступенева вища освіта і всі навчальні курси стануть "кредитованими". Та самі ж росіяни вказують, що ці нововведення не вплинуть вирішальним чином на результуючу якість національних дипломів, якщо вони матимуть формально-структурний харак-тер і не зачеплять глибин всіх рівнів освітньої системи країни [10, с.20].

Півсторіччя тому вищу освіту отримувала одна молода людина з 20 чи 15, а тому в університети можна було відібрати найбільш здібних до ефективно-го навчання і наукових досліджень. У наш час розвинуті країни Європи ставлять собі за мету охопити вищою освітою більшу частину молоді (в ідеалі — 100 %), а тому все гострішою стає проблема поєднання традиційно високої якості вищої освіти з її доступністю.

На форумі європейських ВНЗ усіх типів у м. Саламанці (29—ЗО березня 2001 р.) ректори та інші представники особливо наголошували на тому, що не можна розраховувати на стандартизацію і застосування гранично спрощених підходів до вищої' освіти з наміром підвищити її якість. У Посланні конференції підкреслюється, що укріплення довіри між країнами й закладами освіти щодо якості їхньої вищої освіти не може Грунтуватися тільки на використанні загальних для всіх стан-дартів і норм. Набагато перспективнішим є створення європейського рівня й охоплення механізмів взаємного визнання результатів оцінки якості. Для цього доцільно створити особливі процедури і засоби акредитації закладів та оці-нювання програм навчання, які б мали загальноєвропейський кредит довіри і могли враховувати національні особливості й змістовні відмінності об єктів оцінювання.

На теренах Західної Європи розширення та урізноманітнення мережі закладів вищої освіти супроводжувались децентралізацією управління, точ-ніше, пошуками поєднання державного впливу з іманентним прагненням самих вищих навчальних закладів до підвищення власного реноме, освітнього і наукового рейтингу. Значного прогресу в цій сфері досягли не лише мало-централізовані країни (Нідерланди, Австрія,