Можливо, у найближчі роки росіяни також перейдуть на перевірку своїх ВНЗ міжнародними акредитаційними комісіями. А поки що вони вдоскона-люють державні структури і намагаються віднайти нову рівновагу між цен-тралізованим та громадським впливом на ВНЗ та їх поточну діяльність. Обраний росіянами засіб забезпечення якості вищої освіти — державні стан-дарти "нового покоління" для всіх напрямів і спеціальностей підготовки фахівців. Вони містять вимоги до рівня підготовки абітурієнтів, найбільш загальні вимоги до основних освітніх програм, а також вимоги до обов'язкового мінімуму їх загальноосвітнього і фахового змісту. Основні освітні програми включають базисні навчальні плани, зразкові програми навчальних дисциплін, програми навчальних і виробничих практик.

У російських державних освітніх стандартах вищої професійної освіти сформульовані вимоги до кадрового, навчально-методичного і матеріально-технічного забезпечення навчального процесу, а також організації' практик різного спрямування, підсумкової державної атестації і рівня професійної підго-товленості випускників. Все це разом має відповідати комплексу компетентностей випускників ВНЗ, скомпонованих у цілісний блок характеристик, які можна виміряти та оцінити.

Зміст основних освітніх програм вищої школи росіяни слушно вважають одним із ключових показників якості освіти. Дійсно, лише поглиблений аналіз змістової складової підготовки дозволяє зробити обґрунтований висновок про цілісність освітніх програм; відсутність фрагментарності й надмірного по-дрібнення навчальних дисциплін; про наявність виразної і розвинутої цикліч-ної структури. Зміст навчання дає однозначне уявлення про збалансованість освітньої і професійної, фундаментальної і практичної складових; наявність і співвідношення федерального і регіональних компонентів, а також курсів на вибір і достатньої сучасної й розгалуженої системи спеціалізацій [10, с.22-23]. Нагадаємо, що Україна рухається паралельно з Росією цим шляхом, намагаючись ство-рити ще кращі державні стандарти.

На Заході вже реалізована ідея держано-громадського контролю за вищою освітою, але в Росії та Україні вона лише "обговорюється" і фігурує в частині декларацій (наприклад, у Національній доктрині розвитку освіти Украї-ни в XXI ст.). Росія планує створити струнку систему оцінювання закладів та іх програм. На вищому рівні її сформують Міністерство освіти Російської Фе-дерації, а також федеральні експертні н атестаційно-акредитаційні комісії, склад яких, найбільш імовірно, визначатиме вузьке коло вищих освітніх керівників з того ж Міністерства освіти. Другий рівень — аналогічні регіональні "громад-сько-державні органи, які, однак, підпорядковуватимуться Москві, а не регіо-нальній адміністрації. Така структура, як підкреслюється, має насамперед гаран-тувати цілісність російського освітнього простору” — цілком виправданий контрзахід у федеративній державі зі все більш помітними тенденціями раціона-лізації.

3.1. Основні напрямки реформування вищої освіти

Г.Забелина в своїй статті “Реформа образования в России” виділяє такі конкретні заходи по підтримці системи освіти:

Забезпечення безкоштовного користування учнями і студентами фондами державних, муніципальних і навчальних бібліотек;

Введення адресних цільових виплат для малозабезпечених студентів;

Створення системи державного освітнього кредитування і надання субсидій на отриману освіту;

Послідовне збільшення сумарної величини академічної і соціальної стипендії і доведення її до рівня прожиткового мінімуму;

Створення ефективної державно-громадської системи експертизи і контролю якості навчальної літератури [2, с.120].

Система фінансування професійної і вищої школи буде будуватися за принципом “гроші йдуть за студентом і учнем”, тобто:

Фінансуватись буде не сам навчальний заклад, а його програми;

Нормативи бюджетного фінансування будуть залежати від об’єктивної вартості підготовки спеціаліста з даної професії;

Студентам, які поступили у ВНЗи по результатах єдиного державного екзамену, будуть встановлюватись державні іменні фінансові зобов’язання, в залежності від результатів здачі екзамену. На підготовку більш успішного студента держава буде виділяти більше грошей, ніж на менш успішного [2, с.130].

На думку Ф.Г. Зіятдінової, в державах, де враховується пріорітетне значення освіти, в цю сферу направляються необхідні фінансові ресурси. В результаті підтримки і впровадження ефективної системи освіти розвинуті країни отримують до 40% валового національного продукту. Найбільш швидко окуповуються саме інвестиції в освіту: 1 долар, вкладений в освіту, дає не менше 3-6 доларів прибутку [5, с.51].

Вище наведені показники свідчать про те, що освітня сфера є також надзвичайно привабливою в інвестиційному сенсі, а також надприбутковою.

Звичайно, вища освіта в Російській Федерації має велику кількість проблем. Проте, на думку Ф.Г.Зиятдинової, російським орієнтиром, стратегічною ціллю освітньої політики повинно стати надання всім групам населення можливостей здобувати кваліфікацію в суспільстві з “включеною культурою навчання”, а не рухатися і дальше по шляху звуження освітніх можливостей для більшості населення [5, с.57].

Освітня система не повинна бути поділена на два сектори: для “еліти” і для “решти”. Тільки після подолання цього негативного явища можливим є впровадження інших освітніх реформ та змін в системі освіти, а також повного приєднання вищої освіти Російської федерації до Болонського процесу.

Висновки

Завершуючи наш аналіз, підкреслимо: Росія випередила Україну з при-єднанням до Болонського процесу не лише формально, але й за кількістю кроків і заходів, які європейські домовленості вимагають від його учасників. Обидві країни поки що акцентують формально-кількісну частину цих вимог — двоциклове навчання і два головні дипломи, кредитні виміри обсягів на-вчальної діяльності студентів, модульно-рейтингова модель навчального про-цесу та ін. Та в майбутньому цілком необхідно буде модернізувати нею се-редню освіту й досягти у ній європейських стандартів, адже якість роботи ВНЗ дуже залежить від того, який саме контингент їм постачає система середньої освіти.

Варто зазначити, що міжнародна кооперація дасть змогу учасникам Болонського процесу вийти на нові рубежі в організації системи моніторингу якості навчально-виховного процесу,