Відбулися зміни й у відліку годин. Раніше доба ділилася від ранку і до вечора. Петро І запровадив новий, європейський, поділ – з полудня до півночі, тобто з 12 години дня до 12 години ночі.

Іншими ставали манери російських дворян і міщан, з’явився так званий „політес”, правила хорошого тону. Петро І всіляко заохочував вміння танцювати, вільно розмовляти іноземними мовами, фехтувати, володіти мистецтвом слова і письма. Все це змінювало образ вищих прошарків суспільства [49; с. 420, 421]. Справжнім посібником для молодих людей стала книга „Юности честное зерцало, или Показание житейскому обхождению, собранное из разных авторов” (1717 р.) невідомого автора. За Петра І вона друкувалася тричі. „Юности честное зерцало…” викладало правила поведінки молодих людей в сім’ї, в гостях, в громадських місцях і на службі. Кінцеві сторінки містили настанови для дівчат [73; c. 156-157, 158].

Петро І прагнув привчити росіян і до європейських розваг. З 1718 р. цар запровадив так звані асамблеї – прийняття з танцями й частуванням у домах багатих людей. Підданці під загрозою штрафів приходили на асамблеї разом із дружинами й дорослими дітьми, щоб танцювати й веселитись, вести ділові розмови. Тут повинна була панувати невимушена атмосфера [68; c. 408]. В асамблеях обов’язково брали участь жінки. За словами Єгера, цим самим Петро І поклав кінець затворництву російської жінки і вивів її у світ [41; c. 553].

Але цар всіма силами прагнув не тільки запровадити в російському суспільстві європейські звичаї, реформувати побут, але й підняти російську техніку і просвітництво на рівень європейських. Для цього він здійснив корінну реорганізацію і розширення системи освіти. Перш за все він запрошував в Росію велику кількість іноземних спеціалістів різного профілю, які виступали і в ролі вчителів. Їм надавалися великі вигоди з однією обов’язковою умовою: „учить русских людей без всякой скрытности и прилежно” [35; c. 52].

Широко практикувалось і відправлення російської молоді для навчання за кордон, головним чином в Німеччину, Голландію, Англію, Італію, Францію. Раніше подібні поїздки заборонялись, а тепер не тільки заохочувались, але й проводились в примусовому порядку. За указом 22 листопада 1696 р. вперше була відправлена група російських дворян (61 особа) в Голландію, Англію і Венецію „учиться всяким наукам”. Петро І особисто склав для них інструкцію, в якій виклав програму навчання. Головними предметами вивчення російських „студентів” були навігація і суднобудування [60; c. 23]: „Знать чертежи или карты морские, компас, также и прочие признаки морские. Владеть судном как в бою, так в простом шествии… Знати, как делати те суды…” [3; c. 256]. Результати навчання засвідчували іноземні вчителі в спеціальних дипломах.

Навчання російських людей за кордоном відбувалося й пізніше. З 1697 до 1725 р., за неповними даними, було відправлено не менше 26 груп волонтерів, не враховуючи індивідуальних поїздок, а загалом більше 1000 учнів. Спочатку молоді люди опановували переважно мореплавство, суднобудування, військову справу, але з часом за кордоном почали навчатися найрізноманітніших наук і ремесел. Тих, хто повертався на батьківщину, очікував важкий екзамен. В числі екзаменаторів був сам Петро І [71; с. 495].

Цар здійснив ряд практичних заходів і по створенню в Росії різних учбових закладів. Школа за Петра Великого створювалась, перш за все, як світська школа для підготовки професійно-технічних кадрів: інженерів, моряків, навігаторів, картографів, артилеристів, офіцерів. Богословські предмети в школах поступились місцем математиці, астрономії, геодезії, фортифікації, інженерній справі та іншим наукам. „Обмирщение” школи, переважання серед дисциплін, які в ній викладались, точних наук, на думку Павленка, є характерною рисою постановки освіти в петровські часи [70; с. 268].

Країна мала на той час єдиний навчальний заклад – Слов’яно-греко-латинську академію (1685 р.), яка носила богословський характер. За Петра І навчання в ній розширилося. Вона готувала перекладачів, справщиків (редакторів) книг для Печатного двору, викладачів [57; с. 45].

14 січня 1701 р. був виданий указ про відкриття в Москві Школи математичних і навігацьких наук, в яку передбачалося приймати дітей „всяких чинов”. В 1703 р. в ній навчалося 300, а в 1711 р. – 500 чол. В школі навчали арифметики, геометрії, тригонометрії, навігації і астрономії. Вчителями були російський математик Леонтій Магніцький, а також запрошені з Англії професор А.Д. Фарварсон і спеціалісти з морських наук Стефан Гвін і Річард Грейс. За словами Горощенової, Школа математичних і навігацьких наук стала прообразом інших навігацьких і геодезичних шкіл, які відкрилися дещо пізніше по всій Росії [38; c. 151, 152]. В 1705 р. в Москві відкрився середній навчальний заклад – гімназія Глюка, в якій основна увага приділялась вивченню іноземних мов, а також історії і філософії [60; c. 27].

Почались заняття в артилерійських та інженерних школах, медичному училищі, хірургічній школі, школі для навчання піддячих, школі перекладачів. При Олонецьких заводах і на Уралі були засновані гірничі школи, що готували кваліфіковані кадри для промисловості [51; с. 369]. В 1715 р. в Санкт-Петербурзі була заснована Морська академія, або Академія морської гвардії і московська Навігацька школа перетворилася у допоміжну при ній. Основним предметом в академії стало суднобудування [38; с. 153].

Мережа шкіл поповнилась відкритими в 1714 р. цифірними школами в губерніях. Діти дворян і піддячих вивчали в цих школах арифметику і основи геометрії, причому в ролі викладачів виступали випускники Навігацької школи. Для дворянських дітей навчання в цих школах було