Митний тариф 1724 р. був яскравим відображенням протекціоністської політики уряду. Він встановлював дуже високе ввізне мито на іноземні товари, якщо такі самі товари вироблялися в достатній кількості на російських мануфактурах. Нижчим митом обкладалися товари, які в Росії хоч і виготовляли, але не в достатній кількості, а мінімальним – ті, які в Росії не виробляли. З товарів, які вивозили з країни, стягували низьке мито. Винятком було високе заборонне мито на сировину, необхідну для російських фабрик. Таким чином, митний тариф захищав російську промисловість від іноземної конкуренції [11].

Одним з найважливіших документів російської історії був Табель про ранги 1722 р. Він вводив нову ієрархію чинів, які можна було отримати завдяки особистій службі, піднімаючись поступово від чину до чину. Всі посади були розподілені „по горизонталі” на три паралельних ряди посад воєнних (в тому числі сухопутних, гвардійських, артилерійських, морських), статських і придворних і кожен ряд „по вертикалі” був розділений на 14 рангів, або класів. До Табелю були додані статті, які детально роз’яснювали його суть. Зокрема, вказувалося, що певний ранг можна отримати лише завдяки власним заслугам. Табель також надавав можливість отримати дворянство, в тому числі спадкове, вихідцям з інших станів [9].

Цінними джерелами з історії реформ Петра І є публіцистичні твори, зокрема трактат Феофана Прокоповича „Правда воли монаршей”, виданий в 1722 р. Він обґрунтовував указ Петра І від 5 лютого 1722 р., який встановлював новий порядок престолонаслідування, згідно якого цар міг призначати собі спадкоємця на свій вибір і в будь-який час змінити своє рішення. Ф. Прокопович у трактаті подав відомості про різні форми правління і державного устрою, про витоки верховної влади. Він обґрунтував указ про самодержавну форму правління, посилаючись на приклади з російської і світової історії, Святе Письмо, норми звичаєвого права [18].

Важливі свідчення про становище Російської імперії на час смерті Петра І можна почерпнути з генеральних відомостей Кирилова. Зокрема, він подав дані про російську промисловість у 1727 р., назвавши підприємства, які існували в той час, їхню кількість і місця їх розміщення. Це дало можливість побачити результати реформ Петра І в галузі промисловості [7].

Джерелом з історії реформ кінця XVII – першої чверті XVIII ст. є й вислови Петра І, наприклад, про морську справу, про себе і своїх сподвижників, взяті з його листів, указів та інших документів. Вони допомагають краще зрозуміти мотивацію вчинків Петра І, мету реформ і їхню суть [4, 6].

Практичне значення роботи. Дана дипломна робота може бути використана при підготовці до семінарських занять з історії зарубіжних слов’ян, історії Росії, до уроків з всесвітньої історії в школі, для написання інших наукових робіт.

Наукова новизна. Дана робота присвячена суто реформам Петра І. Автори намагалися висвітлити всі значні перетворення в Росії кінця XVII – першої чверті XVIII ст., показати їхнє суперечливе значення в історії країни. Реформи прискорили одні процеси й одночасно загальмували інші. Росія за короткий час наблизилася до рівня тогочасних європейських країн, але водночас були закладені підвалини для її відставання від них в майбутньому. Зважаючи на це, період реформ Петра І був одним із найважливіших в історії Росії.

У структурному відношенні дана робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновків і додатків. В цілому робота без списку використаних джерел і літератури та додатків займає 70 сторінок. В списку використаних джерел налічується 18 джерел, в списку використаної літератури – 64 наукові статті і монографії.

Розділ 1. Політично-адміністративні реформи Петра І

Прийшовши до влади в 1689 р., Петро І успадкував традиційну систему управління XVІІ ст. – з Боярською думою і приказами як центральними установами. За своєю суттю це були складові частини системи управління станово-представницької монархії, проте з цього часу в політичній структурі все чіткіше проявлялася еволюція в бік зміцнення абсолютизму [21; c. 150].

Перша нова установа, із заснування якої слід починати історію політично-адміністративних реформ кінця XVII – першої чверті XVIII ст., – Преображенський приказ – був створений на початку 1695 р. Він був типовою установою перехідного періоду, в якому нове тісно перепліталось із старим. Подібно до старих приказів Преображенський приказ був установою багатофункціональною. Але він докорінно відрізнявся від них тим, що в галузі політичного розшуку його діяльність не обмежувалась рамками якої-небудь частини чи області країни, а поширювалась на всю державу і відповідно йому підкорялися по цій лінії всі решта центральні і місцеві установи. На думку дослідниці Голікової, ця абсолютно нова властивість Преображенського приказу дозволяє вважати його першим централізованим органом управління. На початок 1697 р. в ньому опинились об’єднаними: керівництво боротьбою з політичними противниками Петра І, управління Преображенським і Семеновським полками і охорона громадського порядку в Москві [36; c. 8, 9, 14]. Передача у відомство Преображенського приказу виключного права суду по політичних злочинах відразу поставила його вище інших приказів, дала право за доносом арештувати будь-кого незалежно від його соціального і службового становища. Зв'язок з царем і незалежність від інших установ він зберіг протягом всього правління