Епоха Середньовіччя уславилася також винайденням різних механічних пристроїв і перших машин. Подиву гідним є виготовлення у XII ст. залізного протезу руки з рухомими пальцями для німецького імператора Фрідріха І Барбаросси. Упродовж XIV-XV ст. з'являються землерийна машина, підйомний кран, домкрат, різноманітні верстати. Було винайдено й механічний годинник, який постійно вдосконалювали. Спочатку годинники почали встановлювати на замкових вежах чи міських ратушах, а в XV ст. німецький майстер П. Хенляйн створив кишеньковий годинник.

Зброя та військове спорядження
В епоху Середньовіччя людина майже все життя була пов'язана зі зброєю. Свободу і честь, дім і багатство не просто було захистити юридичними параграфами. Упродовж багатьох століть долі людей вирішували поединки, битви, повстання, заколоти, змови, родові й особисті чвари. Усе це сприяло інтенсивному розвитку зброярства.

Найпоширенішою наступальною зброєю були спис і довгий меч. При потребі залучали великий лук зі стрілами, піки та арбалети. У VIT ст. з'явилася шабля. Одним із важливих нововведень у ранньому Середньовіччі стало стремено. Без нього кінний воїн не міг міцно триматися в сідлі, а кавалерія здебільшої о складалася із загонів кінних лучників, які не билися з ворогом на мечах чи списах. Застосування стремена вплинуло на розвиток важкої кавалерії — майбутнього рицарства. Підчас рукопашного бою використовували також ножі, сокири чи булави. Вершинка стягували з коня за допомогою алебарди — нової зброї, утвореної від поєднання довгого списа із сокирою.

До VIII ст. в бій чи на поєдинок воїн вирушав у панцирі. У бідних людей панцирі були переважно дерев'яними, а в заможніших — шкіряні, з нашитими на них металевими пластинами. Пізніше використовували також кольчугу — захисне військове спорядження у вигляді сорочки з металевих кілець. Розрізи спереду й ззаду робили її зручною при їзді верхи. Кольчуга звисала до колін. Згодом входять у вжиток кольчужні панчохи та рукавиці, тож осе тіло, крім обличчя, було закритим. Із XIV ст. обладунки стали суцільними. їхню основу становила не кольчуга, а лати з металевих лусок чи пластинок. Це було зумовлено, з одного боку, вдосконаленням зброярською ремесла, а з іншого — поширенням арбалетів, проти яких кольчуга надійно не захищала.

Голову воїна закривав капюшон, підбитий м'якою тканиною. Зверху одягався шолом із захисними пластинами, що прикривали ніс і щоки, або ж на обличчя опускалося забрало зі спеціальними прорізами для очей. Ще одним надійним прикриттям воїна був щит.

Винайдення вогнепальної зброї відкрило новий етап у військовому ремеслі. Відомо, що порох у Європу прийшов зі Сходу через посередництво арабів. Припускають, що активне поширення пороху пов'язане з вдалими алхімічпими дослідами німця Бертольда Шварца із Фрайбурга. Він був монахом-францисканцем, роки його життя невідомі. За одними свідченнями, Б. Шварц жив наприкінці XIII ст., за іншими — у другій половині XIV ст., бо нібито 1380 р. навчав виготовляти порох венеціанців. У той же час починають використовувати гармати та рушниці. Мистецтво виготовлення гармат стало досить розвиненим у Західній Європі завдяки одному з найбільш мирних ремесел — литтю дзвонів.
 

Література:

Пікашова Т.Д., Шашкова Л.О. Основи історії науки і техніки: Київ 1997 рік

Виргинский П.С. История науки и техники Москва 1973р.