Виникли зміни і в професіональному русі. В жовтні 1990 р. ХІХ з'їзд професіональних союзів країни оголосили про ліквідацію ВЦСПС. На місці нього була сформована Загальносуспільна конфедерація профспілки. В жовтні 1990 р. відбувся перший з'їзд Федерації профспілки Білорусії. Одночасно на місцях почали видаватись незалежні профспілки, в жовтні 1991 р. об'єднавшись в відповідну асоціацію. [14, 106]

Економічні складності, викликані повільним розвитком економічних реформ у республіці, змусили робочих з метою захисту своїх прав та інтересів об'єднатися в 1989 р. в робітничий союз Білорусії. Для координації діяльності страйкових комітетів утворений суспільний союз. [5, 159]

Інтереси поляків, проживаючих на території Білорусії, захищав національно-територіальна, незалежна і самостійна організація Союз поляків в Білорусії.

Практично всі нові партії і об'єднання республіки виступили проти монополізації КПБ, за департизацію державних підприємств і організацій. Однак, запитання, винесене в липні 1991 р. на обговорення сесії Верховної Ради, більшість народних депутатів республіки не підтримали. І тільки втрата в СРСР правого путча в серпні 1991 р. вирішила Верховна Рада Білорусії прийняти радницьке рішення про заборону діяльність всіх структур КПБ. Так, з політичної арени зійшла партія, що довгі роки безроздільно господарювала у всіх сферах життя білоруського народу. На її уламках виникає Партія комуністів Білорусії. Об'єднати зусилля всіх політичних партій і рухів в республіці вважає своїм завданням Партія народної згідності. [19, 92]

Такий закон прийнятий 26 січня 1990 р. Згідно з ним з вересня 1990 р. державною мовою Білорусії визнавалась мова корінної національності – білоруська.

Звичайно, потрібно немало часу, щоб закон дійсно став законом. І це зрозуміло: питання про пріоритет білоруської мови не тільки не вирішувалося, але десятками років навіть не обговорювалося, наче його ніколи не існувало зовсім. Проповідуваний КПРС курс на злиття нації привів в Білорусії до повного витіснення рідної мови із всіх державних установ, в тім числі навіть із тих, які очолювали культуру і народну освіту. В 50-ті роки в республіці приймається закон про добровільний вибір мови вивчення в школах. Білоруська мова стала єдиним шкільним предметом, вивчення якого залежало від бажання учнів і їх батьків. У результаті в 70-тих роках дев'ять із десяти школярів білоруської столиці не вивчали рідної мови. Наприкінці 80-х років в Білорусії частка тих, що навчалися в школах з білоруською мовою навчання, становила мінімум 21%, у школах з російською мовою – 78%, решту навчалися у школах з двома мовами. При цьому білоруськими були в основному сільські школи і кількість їх із кожним роком зменшувалася. [3, 290]

Відмова від рідної мови – не єдине, що сформувало національний нігілізм білорусів. Сучасна молодь не знає не тільки рідної мови, але й історії свого народу, його традицій та звичаїв. У 1989 р. соціологи Білоруського державного університету пропонували студентам назвати важливі, на їхню думку, події в історії свого народу. Менше трьох опитуваних не сказали нічого розумного. Так і знання останніх відрізнялись скупістю: лише 12 подій в історії рідного народу змогли згадати майбутні представники національної інтелігенції, білоруси за походженням. Але яких!

БССР, ХХVII з'їзд КПРС, квітневий (1985 р.) Пленум ЦК КПРС, ХІХ Всесоюзну партійну конференцію. Тільки дві події в дорадянському минулому рідної землі заслуговували, з їхньої точки зору, пам'яті – включення білоруських земель до Великого князівства Литовського і... татаро-монгольське нашестя. А бачимо в інших колишніх республіках колишнього Радянського Союзу ситуація інша. В Росії, наприклад, студенти, які брали участь у подібному опитуванні. змогли назвати 80 подій, у Вірменії – понад 40.

За даними перепису 1989 р. в Білорусії проживало 10 900 тисяч чоловік. 65 процентів із них становили міські жителі, 3 –сільські. [1, 201]

Тільки на початку 70-х років населення Білорусії досягло довоєнного рівня. Протягом усього радянського періоду історії республіки кількість сільських мешканців постійно зменшувалась.

Білоруси – стара нація. Якщо наприкінці 70-х років молодь у віці від 16 до 29 років становила приблизно 24%, то до кінця 80-х років – тільки 22% всіх жителів. У 1989 р. на тисячу працездатних в республіці припадало 328 пенсіонерів, а в 1980 р. – тільки 290. [9, 508]

У Білорусії живуть і трудяться представники менше 80 національностей. Згідно з переписом 1989 р. основну масу населення -77,5% - становлять білоруси, 13 – росіяни, 4 – поляки, 2,8 – українці і 1% - євреї.

За даними 1987 р. питома вага корінного населення більш-менш висока в сільському господарстві, найменше – в науці. [5, 159]

Складений на п'яти мовах – англійській, французькій, іспанській, китайській і російській – Статут Організації Об'єднаних Націй був підписаний 25 липня 1945 р. Під документом стоять підписи членів делегації, в тому числі і Білорусії як самостійного члена ООН. Представники Польщі підписали пізніше, 5 жовтня 1956 р. [15, 3]

Від імені уряду Білоруської РСР підписали Статут К.В.Кісилів, Г.І.Бойдаков, А.Р.Жебрак, В.Н.Перцев, А.П.Шлипов. В якості представника преса на церемонії підписання був присутній білоруський письменник В.Линьков.

30 серпня 1945 р. Статут ООН був ратифікований Президентом Верховної Ради БРСР.

Співдружність Незалежних Держав (СНД) народилася на білоруській землі: 8 грудня 1991 р. керівники трьох слов'янських держав – Білорусії, Росії і України – підписали відповідальне рішення. Пізніше, в Алма-Аті, свої підписи