Уряд Білорусі наполегливо шукає додаткові надходження валюти до країни, здійснює заходи для пожвавлення економіки шляхом залучення західних інвесторів. Так, у Бресті утворено спільну економічну зону, Указом Президента №93 від 2 березня 1998 року дозволено утворити аналогічні зони в Мінську та Полилі. Однак пільги. які надаються їм, не розв'язують усіх проблем, щоб зробити ці зони досить привабливими для інвесторів. У березні цього року було оприлюднений декрет президента Лукашенко, який відкрив нові можливості для проведення приватизації в Білорусі. Цей декрет враховує і досвід приватизації у Росії, і новітні особливості економіки Білорусі. Позитивним моментом є те, що не тільки трудовий колектив може виступати ініціатором проведення приватизації, а й приватна особа. Але декрет навряд чи відчутно вплине на ринок нерухомості, тому що кардинальних змін у регулюванні купівлі-продажу об'єктів нерухомості в ньому не закладено. [3, 290]

За офіційними даними, Білорусь досягла 10% економічного зростання за 1997 рік. В той же час у Росії цей показник становив 0,4%, а в Україні відзначалося падіння ВВП на 3%. На сьогодні Білорусь є єдиною пострадянською країною, яку не спонсорує ВМФ.

Нинішня економічна модель Білорусі побудована головним чином на пільгових кредитах і стимулюванні засобами так званого дефіцитного орендування, що це призводить, зрештою, до інфляції. Так, якщо в 1996 році інфляція становила 39%, то в 1997 – досягла вже 63%. Подібна економічна політика змушує постійно вдаватися до додаткових заходів для підтримки курсу білоруського рубля. Інфляція вплинули на ціноутворення в республіці, тому президент Білорусі постійно вимагає від свого уряду і банкірів стабілізувати білоруський рубль. Так, у березні 1998 року Олександр Лукашенко доручив прем'єр-міністрові та голові Комітету Держконтролю забезпечити більше контрольованість ціноутворення, щоб запобігти перевищенню припустимого двопроцентного рівня зростання цін упродовж місяця. Президент вважає, що основною причиною інфляції та збільшення цін у березні 1998 року стала спекуляція на валютному ринку, у тому числі російських комерційних банків. Проте наведені вище дані свідчать, що не тільки спекуляція валютою призводить до інфляції. Останнім часом уряд Білорусі намагається збільшити валютні резерви національного банку, щоб підтримати білоруський рубль, а в червні 1998 року президент підписав декрет, згідно з яким усі митні платежі, а також багато інших зборів іноземці повинні сплачувати вільно конвертованою валютою. [1, 3-4]

Про жорстоку централізацію управління економікою можна судити за такими фактами: у 1995 році уряд володів контрольними пакетами акцій п'яти найбільших банків країни; президентська адміністрація має власний бюджет, зокрема, регулювання торгової політики, встановлення курсів обміну іноземних валют тощо; банки підпорядковуючись урядові, здійснюють примусове кредитування за ставками, які є нижчими за інфляцію, і таким чином стимулюють зростання ВВП. Так, у 1997 році на сільське господарство та житлове будівництво було видано кредитів на суму близько 400 млн. дол. Білоруський банк, 98% акцій якого належить державі, в 1997 році збільшив позики на житлове будівництво на 100 млн. дол. Процентну ставку на 40-річні кредити було встановлено в розмірі 5%, тоді як рівень інфляції у 1997 році становив 63%. У 1997 році за несплату податків було закрито 58% приватних фірм; було також заборонено діяльність 54% приватних виробників і 72% зареєстрованих компаній. [13, 82]

Укладення договору між Росією і Білоруссю про вільну торгівлю сприяло збільшенню експорту до Росії. Як наслідок спостерігається зростання виробництва у Білорусі. Так, у 1966 році обсяг торгівлі Білорусі з Росією збільшився на 17%, а в 1997 – ще на 30%, що, безперечно, справляє враження на тлі загального зниження взаємних поставок між країнами СНД. Росія фактично фінансувала білоруську адміністративну економіку, купуючи товари, які неможливо продати на вільному конкурентному ринку. Реальна ж інтеграція мала б полягати у створенні умов для того, щоб білоруські товари конкурували на російському вільному ринку. [14, 106]

Союз з Білорусією коштує Росії дорого. У 1995 році Російська Федерація скасувала борги Республіки Білорусь на суму близько 1 млрд. дол. Правда, при цьому було приховано, що в Росії залишилися гроші білоруських вкладників "Внешэкономбанка" СРСР, вартість вивезених з Білорусі ракет тощо. Для розв'язання питання заборгованості Білорусі Росії президент Лукашенко у березні 1998 року зробив заяву, більше політичну, ніж економічну за змістом, про борг Росії перед Білоруссю – 410 млн. дол. за участь в охороні спільного повітряного простору Союзу білоруськими силами ППО, 96 млн. дол. за охорону західного кордону Союзу і т.д. Заступник голови адміністрації білоруського президента Іван Пашкевич додатково називає цифру в 600 млн. дол. за російський транзит через країну енергоносіїв, транспорту, товарів. [2, 202]

Прихильники якнайщільнішої інтеграції Білорусі з Росією сподіваються знайти в Росії широкі можливості збуту своїх товарів і придбання дешевої сировини та енергоносіїв. Прикладом роботи в цьому напрямку може бути успішна діяльність у прокладанні нового трубопроводу Ямал-Європа, значна частина якого піде по території Білорусі. Але і тут є свої проблеми. Так, за умовами постачання енергоносіїв з Росії, Білорусь повинна розплачуватися із розрахунку 70% грошима і 30% бартером. Фактично Білорусь розраховується тільки бартером і не лише за енергоносії, а й за переважну частку всього імпорту з Росії, тому що не має достатньо валюти, а білоруський рубль