Послідовне зближення з Росією становить стратегічний напрямок зовнішньої політики Білорусі і як такий є одним з визначальних чинників розвитку країни в усіх її царинах. Тому варто розглянути можливі сценарії подальших білорусько-російських відносин, які передбачають чимало варіантів розвитку подій. Заслуговують на увагу принаймні шість таких сценаріїв.

За першим сценарієм Білорусь інкорпорується до складу Росії у вигляді шести областей – самостійних суб'єктів федерації з тими ж правами, що інші.

Згідно з другим, Білорусь інкорпорується до складу Росії як єдине політичне утворення, подібне за своїм правовим статусом до Татарстану. [9, 560-561]

За тертім сценарієм Білорусь інкорпорується до складу Росії також як єдине політичне утворення, але з більшими правами, ніж, наприклад, у того ж Татарстану.

Четвертий сценарій передбачає започаткування нового політичного утворення з наднаціональним органом, в якому Білорусь і Росія матимуть нерівні політичні й економічні права.

Згідно з п'ятим сценарієм, передбачається нове політичне утворення з наднаціональними органами, в якому Білорусь і Росія матимуть рівні права.

Варіант ще більш гіпотетичний, ніж четвертий. Навіть важко уявити, що російські правлячі, та й опозиційні еліти добровільно погодяться вирішувати питання про владу в новому політичному утворенні на рівних правах із білоруською стороною. [16, 100]

Таким чином, усі попередні сценарії навряд чи будуть реалізовані. Залишається шостий сценарій, який передбачає збереження статус-кво. Президента Лукашенка влаштовує саме теперішній стан, із якого в подальшому можна рухатись у будь-якому напрямі.

Цей стан дає змогу поділяти з Росією її митні прибутки, продовжувати отримувати дешеві енергоресурси і кредитуватися, не повертаючи боргів. За цих умов можна також без перешкод займатися політичною агітацією в російських регіонах, не поступаючись при цьому ані дещицею суверенітету. В той же час це передбачає можливість будь-якої зміни курсу в разі спроби Росії змінити правила гри або співвідношення прав. [17, 4]

Білорусь наполегливо дотримується свого стратегічного напрямку послідовного зближення з Росією. Фактично вона є єдиною країною Центральної та Східної Європи, що разом з Росією висловлюється рішуче проти розширення НАТО на схід. На засіданні Ради безпеки Республіки Білорусь у березні 1997 року було вироблено нову позицію Білорусі стосовно НАТО. Це позиція виражається в таких положеннях:

НАТО трансформується й активно адаптується до Європейських реалій періоду після "холодної" війни;

рішення про розширення НАТО є помилкою, здатною породити нові розмежувальні лінії в Європі;

жодна країна, яка не членом НАТО, не може накласти вето на процес розширення альянсу;

Білорусь готова взяти активну участь у конструктивному політичному діалозі з НАТО;

Білорусь готова ширше брати участь у ПРМ (Партнерство заради Миру);

керівництво Білорусі вважає необхідним укласти хартію партнерських відносин між Білоруссю і НАТО. [2, 202]

Військове співробітництво з державами СНД також є одним з головним напрямків білоруської зовнішньої політики. Керівництво Росії та Білорусі стверджує, що поширення впливу НАТО не відповідає інтересам їхніх країн, тому планується найближчим часом укласти оборонний союз між РФ і РБ. Крім того, керівництво Білорусі вважає, що зазнає сильного тиску з боку європейських регіональних організацій, яким не подобається її зовнішня політика.

Передбачена можливість приєднання до нього нових членів за умови повного прийняття ними всіх зобов'язань Договору та згоди держав-учасниць. Вищим органом Союзної держави є колегіальна Вища Державна Рада, до складу якої ввійшли глави держав та урядів, керівники палат парламентів обох країн. Її главою на основі ротації є один з глав держав-учасників. Рішення приймаються за принципом: "одна держава – один голос". Законодавчим та представницьким органом є парламент Союзної держави. Одна з його палат формується на паритетній основі – шляхом делегування представників палат парламентів держав-учасниць, а друга – на загальних виборах: від Росії 75 депутатів, а від Білорусі – 28. Оцінка договору на Заході є неоднозначною. Проте реального втілення ця модель не набула, оскільки обидві держави переживають серйозні внутрішньополітичні труднощі, котрі змушують відкласти питання союзу на другий план, обмежуючись загальними деклараціями і запевненнями у майбутній інтеграції. [7, 205]

Визначальним моментом у формуванні зовнішньополітичної позиції Білорусі щодо України є незацікавленість Росії у зміцнення відносин між нашою державою і країнами Балтії, які намагаються вступити до НАТО, з огляду на можливість виникнення угруповання пострадянських республік, котрі не входять в СНД, на чолі з Україною, яка має свій особливий погляд на участь в СНД. У даній ситуації Білорусь відіграє роль своєрідного "санітарного кордону", що багато в чому визначає ступінь втручання в її внутрішньо та зовнішньополітичні справи в Росії, яка намагається зберегти для себе цю країну фактично як "вікно в Європу" про всяк випадок. Цей "кордон" деякою мірою створює додаткові проблеми в торгівлі, становить загрозу монопольній ролі України у транспортуванні російського газу до Європи, а також перешкоджає поглибленню балтійсько-чорноморської інтеграції. Росія також намагається використовувати територію Білорусі для розв'язання своїх проблем з Калінінградською областю, що відділена від Росії Литвою. Так, щоб отримати вихід до надто зручного торговельного порту Калінінграда обминаючи Литву, Білорусь разом з Росією запропонувала Польщі варіант прокладений шляху з Білорусі до