Чотири механізми НБСЄ свідчать про те, що принцип не інтервенцій є все ще визначальним, але вони також намагаються розкрити суверенітет держав-учасниць. Кожен механізм є типовим прикладом упорядкованого кола: Як видозмінити державний суверенітет, не видозмінюючи його?

Хоча принцип мирного вирішення спорів вже закладений в Гельсінського Заключному акті 1975 р., держави-учасниці НБСЄ погодилися щодо цього механізму незадовго до зустрічі експертів у Валетті в лютому 1991 р. після тривалого періоду розходжень. Рада затвердила “Механізм мирного вирішення спорів” на її першій зустрічі в Берліні в червні 1991 р. Якщо сторони, котрі перебувають у спорі не можуть вирішити його механізм у складі від 1 до 7 держав-членів може бути встановлений як комплексна процедура на вимогу будь-якої з сторін. Перший крок механізму – це допомога сторонам у пошуку процедури вирішення спору. У випадку невдачі, кожна з сторін може звернутися до механізму вдруге, щоб забезпечити роз’яснення або пораду “стосовно сутності спору”, яке не є загальнообов’язковим, якщо тільки сторони не приймуть його. Існує також фундаментальне застереження: механізм не встановлюється (застосовується) або ж не повторюється якщо одна з сторін “вважає”, що спір зачіпає питання, корті стосуються “територіальної цілісності, або ж національної безпеки, щодо юрисдикції на інші території, чи проголошуючи заклики щодо юрисдикції на інші території”. Вирішальним моментом є позиція держави, котра забезпечує можливість того, що цей пункт застереження можу бути широко використаний. Також, може виявитися і так, що ми знаходимо ще один значущий пункт застереження: Механізм не застосовується якщо спір “охоплюється яким-небудь іншим процесом, до якого сторони спору долучилися”. Чи виключається можливість застосування механізму, якщо існує зобов’язання використати будь-яку іншу процедуру in abstracto, або чи він лише виключається коли держави використовують таку процедуру in concreto? Більшість процедур потребують попередньої згоди сторін застосувати її, а якщо одна з сторін блокує будь-яку іншу прийняту процедуру, чи застосовується такий механізм?

Щоб забезпечити ефективність цієї складної процедури Рада вирішила на її Стокгольмській зустрічі у грудні 1992 р. видозмінити відбір членів механізму (Дод. 1) і затвердити Комісію з примирення (Дод. 3). Спір може бути переданий до Комісії, якщо сторони погодилися на це, або ж Рада чи Комітет старших посадових осіб зобов’язує сторони застосувати його (консенсус мінус два). Без прийняття сторонами умов взаємності, примирення Комісії не є зобов’язуючим. На стокгольмській зустрічі також було прийнято “Конвенцію з примирення і арбітражу в рамках НБСЄ” (Дод. 2) і проголосила її відкритою для підписання. Вона підлягає ратифікації і визначає, що НБСЄ слідує принципу м’якого права. Роз’яснення комісії з примирення є зобов’язуючим, якщо сторони проявляють бажання звернутися до нього, і не існує обов’язку визнати арбітраж Арбітражного Трибуналу як загальнообов’язкова норма.

Механізм з людського виміру був прийнятий на Віденській зустрічі в рамках подальших крокові і зазнав змін на зустрічах Конференції з людського виміру в Парижі, Копенгагені і Москві. Держави-учасниці замінили інформацію на питання, котрі стосуються людського виміру і зобов’язалися відповісти на інформаційні запити будь-якої держави-учасниці НБСЄ на протязі десяти днів. Для того, щоб розглянути таке питання, були проведені багатосторонні зустрічі держав-учасниць. На Московській зустрічі з людського виміру було погоджено, що кожна держава-учасниця може запросити місію НБСЄ у складі до трьох експертів на своїй території для полегшення вирішення питання з людського виміру. Добрі послуги і посередництво експертів місії сприяє переговорам і співробітництву між зацікавленими сторонами. Кожна держава-учасниця, котра вже застосовувала “Віденський механізм”, може звернутися з проханням до НБСЄ для подання запиту іншій державі-учасниці стосовно того, чи вона погоджується запросити місію експертів на свою територію. Експерти можуть лише розглянути незобов’язуючі зауваження і подати роз’яснення державі, котра відсилала запит. Без запрошення сторони місія у складі до трьох експертів може бути сформована згідно з певними обставинам: на прохання держави-учасниці, котра залучилася підтримкою принаймні п’яти інших держав, якщо держава, котра надсилала прохання відмовляється запрошувати місію експертів; або ж коли питання залишається невирішеним, не дивлячись на зусилля місії експертів; коли назріла серйозна загроза для держави-учасниці, котра надіслала прохання у погодженні принаймні з дев’ятьома іншими державами; і за рішенням Комітету старших посадових осіб або Постійного комітету. Експерти дають незобов’язуючі роз’яснення. Комітет старших посадових осіб і Постійний комітет можуть також сформувати місію експертів без запрошення держави-учасниці – теоретично, як наприклад, це було в Сербії і Чорногорії. Така місія, утворена в червні 1993 р. не могла вести свою діяльність через відмову Сербської влади.

“Механізм з консультацій і співробітництва щодо надзвичайних ситуацій” був затверджений Радою на Берлінській зустрічі в червні 1991 р. Якщо виникає надзвичайно серйозна ситуація стосовно порушення принципу Гельсінського заключного Акту або ж “основні порушення, які ставлять в загрозу мир, безпеку чи стабільність”, буде-яка держава-учасниця може звернутися за роз’ясненням до відповідної держави чи держав. Держава, котра надсилає прохання, повинна подати інформацію протягом 48 годин з метою роз’яснення надзвичайної ситуації. Якщо ситуація залишається неврегульованою, будь-яка держава-учасниця може попросити діючого голову скликати надзвичайну зустріч Комітету старших посадових осіб (тепер керівна рада). Він повідомляє про це усі держави-учасниці. Надзвичайна зустріч проходить за підтримки принаймні 12 держав-учасниць 48 годин і не більше трьох днів. Саме тоді в червні 1991 р., вищезгадана процедура виявилася ефективною, оскільки зустріч відбулася без згоди держави-учасниці, що вперше подала це питання на