сприянні США, Англії завершились підписанням угоди, згідно з якою Західний Трієст з територією – 200 тис. км2 і з населенням ~ 29 тис. чол. Передавався під юрисдикцію Італії, інша частина під управління Югославії ( 520 тис. км2 з населення 70 тис. чол. ).
4 – та сесія Генеральної Асамблеї ООН вирішила, щоб Лівії було надано незалежність не пізніше 1 січня 1952 року. Лівія оголошувалась незалежною державою.
Італійське Сомалі Генеральною Асамблеєю ООН передано на 10 років під опіку Італії.
Єрітрія згідно з рішення п’ятої сесії ГА ООН від 2 грудня 1950 року була приєднана до Ефіопії, в результаті чого остання стала федеративною державою.
Згідно мирного договору з Румунією:
кордони між Румунією і СРСР залишились такими як і на і на 28 червня 1940 року, тобто Бессарабія і Північна Буковина залишились за Радянським Союзом.
Оскільки до СРСР відходила Підкарпатська Русь за радянсько-чехословацьким договором, що означало продовження на заході спільного кордону Румунії і СРСР.
рішення 30 серпня 1940 року Віденського конгресу анульовані. Румунія повертала Трансільванію. Її кордон з Угорщиною став таким яким він був на 1 січня 1938 року;
Румунія втратила Південну Добруджу, яка відходила до Болгарії, згідно румунико- болгарського договору.
Таким чином, вихід до моря Румунії звузився, СРСР отримав частину території у гирлі Дунаю.
Румунія зобов’язувалась забезпечити дотримання прав людини та основних свобод і не чинити жодної дискримінації серед громадян;
Сухопутні війська – 120 тис. чол., повітряні 5 тис., флот 5 тис. чол., 100 бойових машин;
війська союзників мали бути виведені протягом 90 днів;
за СРСР збережено право мати на румунській території збройні сили в межах необхідних для забезпечення комунікацій радянської армії зоною окупації в Австрії;
Румунія мала платити СРСР репарації – 300 млн. доларів;
Вільною і відкритою мала бути збережена авіація на Дунаю для усіх держав. Проте через 2 місяці після ратифікації договорів повинна була бути скликана міжнародна конференція у питанні судноплавства по Дунаю. Захід наполягав на збережені за Дунаєм попереднього статусу, проте СРСР виступав проти.
5. Мирний договір з Болгарією. Спочатку Болгарія воювала на боці Німеччини, потім підписала перемир’я і виступала проти Німеччини.
Кордони Болгарії лишалися такими як вони були на 1-ше січня1941 року, зберігала за собою північну частину Добруджі, але її претензії на узбережжя Егейського моря і Західну Фракію задоволені не були.
Не були задоволені претензії Греції на болгарські території. Політична частина договору з Румунією. Передбачалось обмеження сухопутних військ – 50 тис. чол., повітряна оборона 1800 чол., флоту – 3800 чол., авіації – 5200 чол., 70 бойових машин.
Болгарія не мала право будувати постійні укріплення на північ від грецького кордону. Війська союзників мали бути виведені з Болгарії протягом 90 днів. Також було зазначено, що провідну роль в політичному житті Болгарії відігравав вітчизняний фронт в якому домінували комуністи.
У вересні 1946 року проведено плебісцит, яким було покладено край монархії. Георгій Демітров на чолі комуністичної партії домінували в політичному житі Болгарії.
6. Дипломатичні відносини з Німеччиною Угорщина розірвала 28 грудня 1944 року. В Дембредині аж 22 грудня 1944 року під контролем СРСР був сформований уряд, який 22 січня 1945 року підписав перемир’я з учасниками антигітлерівської коаліції.
Кордони Угорщини відновлювалися з Австрією та Югославією в тому вигляді, як вони існували на 7 січня 1938 року.
Кордон між СРСР і Угорщиною проходив межею колишньої Підкарпатської Русі. Були анульовані ухвали Першого Віденського арбітражу від 2 листопада1938 року, внаслідок чого південна частина Словаччини переходила до Чехословаччини.
Угорщина поступалась Чехословаччині селищем Горвайярфон, Оросвар та Дунашун, що поблизу австрійського кордону.
Сухопутні війська Угорщини, річкових вод, повітряної оборони обмежувались і мали складати не більше 65 тис. чол., авіації – 5 тис. чол. і 70 бойових машин. Збройні сили мали бути виведені протягом 90 днів.
Радянський Союз залишав таку кількість військ яка була йому необхідна.
Репарації складали 300 млн. доларів, вони мали бути виплачені протягом п’яти років починаючи з 1 січня 1945 року.
7. Фінляндія порвала дипломатичні відносини з Німеччиною у вересні 1944 року і 19 вересня підписала перемир’я які головним чином стосувались СРСР. СРСР було віддано на південному сході частину Карелії, територію на північний захід СРСР віддавались, віддавався півострів Ханко, який орендував від 1940 року. Але домігся оренди островів Порпалля – Ідд, вузенької смуги у Фінській затоці, на відстані 22 км від столиці Гельсінкі, що означало ущемлення інтересів Фінляндії. Блокувався вихід до моря. СРСР апенсував ще півночі район Петнемо, цим самим перекрито вихід до Північно-льодовикового океану, але відкрило спільний кордон з СРСР і Норвегії.
Територія Фінляндії становила 43700 тис. км2, на яких проживало 500 тис. жителів.
8. У південно-східній Європі мирне врегулювання було продовжено на Дунайській конференції, яка проходила з 30 липня по 18 серпня 1948 року. Вона мала на меті вироблення нової концепції режиму судноплавства на Дунаї. Конференція скликана за участі представників Придунайських держав(СРСР, УРСР, Румунії, Болгарії, Чехословаччини, Югославії, Угорщини та США, Англії, Франції).
В роботі взяла участь і Австрія. Англія і Франція наполягали зберегти попередній статус Дунаю. Американці підтримували колег, що створило б обмежений доступ західних держав до цієї важливої водної артерії. СРСР наполягав, щоб право судноплавства мали тільки придунайські країни, США і їх союзники заявили, що вони не підтримали цей проект. Тоді болгарські делегати запропонували США, Англії і Франції з переліку держав, які укладуть конвенцію і матимуть право у конференції, цей проект затверджений був представниками задунайських