У „комітеті 18” з 1965 р. почалось обговорення проекту договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Він забороняв виробництво і набуття ядерної зброї неядерним країнам. 1 липня 1968 р. він був схвалений Г.А. ООН і до нього приєдналося біля 100 держав. З 5 березня 1970 р. він вступив у силу. Так, у 2 пол. 50 -1 пол. 60-х рр. завдяки зусиллям західних країн і СРСР не тільки активізувались переговори щодо озброєнь, але й ознаменувались першими важливими успіхами в обмеженні гонки ядерних озброєнь.

в) Глибокі переміни в сіті позначили і на ООН. До нього вступило багато нових держав, які утворилися через крах колоніальної системи. Якщо в 1955 р. в ООН входило 76 держав, то в 1961р. -103, 1971 р. -125. у 1961 р. генеральним секретарем ООН було обрано представника Бірми – У-Тан (до 1971 р.).

розширювався склад Ради безпеки з 11 до 15 членів. Г.А. ООН перетворюється у Представницький Міжнародний форум – орган міжнародного співробітництва. ООН активніше висловлювалося на користь розрядки міжнародної напругу, брали участь у розробці конкретних заходів. У 1959 р. Г.А. прийняла резолюцію на користь загального і повного роззброєння. У листопаді 1961 р. вона проголосувала за декларацію про заборону застосування ядерної зброї. У грудні 1966 р. був схвалений міжнародний договір про принципи діяльності держав по дослідженню і використанню космічного простору, яким заборонено розміщення в космосі зброї масового знищення і воєнне використання космічних об’єктів. ООН сприяли врегулюванню Корейської кризи і припинення війни на Близькому Сході в 1967 р. Зросла роль ООН у боротьбі проти колоніалізму.

У 1961 р. був заснований комітет до деколонізації, в який ввійшли 17, а потім 24 держави. ООН виступали з осудом португальського колоніалізму і расистських режимів в ПАР ат Індонезії. У 1965 р. ГА висловилась за ліквідацію військових без колоніальних територій. Було активізовано діяльність спеціалізованих установ ООН – ЮНЕСКО, Міжнародна організація праці (МОП), економічної і соціальної ради, ВООЗ, регіональних комісій. Важливе місце займало сприяння соціальному, економічному і культурному прогресу країн, що розвиваються. У 1957 р. створено Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), яке відіграє велику роль в міжнародному співробітництві.

Питання про мирний договір з Японією

Радянський уряд неодноразово пропонував приступити до підготовки мирного договору з Японією поклавши його вироблення, як це передбачалось Потсдамським урядом, на Ряду Міністрів закордонних справ СРСР, США, Англії і Китаю. Бажаючи швидше досягнути мирного врегулювання з Японією, він погодився розглянути в Раді Безпеки ООН питання про передачу під опіку США колишніх японських підмандатних володінь у Тихому океані – Маршаллових, Каролінських і Маріанських островів. У квітні 1947 році ці острови рішенням Ради безпеки були передані під опіку США.

Але уряд США не спішив укласти мирний договір з Японією, хоч часто говорив про готовність підписати такий. Відсутність договору створювало необмежені можливості для Японії американським монополіям.

Становище значно змінилось на початок 50-х років. Тривала окупація Японії американськими військовими важким тягарем лягла на економічну країни, мішаючи її розвитку. В серпні 1950 року промислове виробництво Японії складало приблизно 70% від рівня 1937 року. У країні нараховувалось біля 13 млн. безробітних. Японський народ, незважаючи на репресії, все енергійніше виступав за якнайшвидше укладення мирного договору і ліквідацію американської окупації. У першотравневих демонстраціях 1950 року, які проходили під антиамериканським гаслами, брало участь декілька мільйонів людей. Дипломатичний оглядач американського журналу „Ньюсдік” Гаррі Кон, який відвідав Токіо літом 1950 року, писав: „На мій погляд, тобто на погляд людини, яка прибула в Токіо після трьохрічної відпустки, настав час, коли американці повинні піти. Є підстави думати, що якщо нинішнє становище не зміниться, то це приведе до виникнення сильної антиамериканської політичної речі. На одностайну думку всіх, хто добре розбирається в обстановці що склалася, якщо окупація в її теперішній формі буде продовжуватись і на далі, надія на те, що Японія перетворилася у дружню країну, на яку можна буде спертися в районі Тихого океану, зникне остаточно.”

В цих умовах уряд США вирішив піти на укладання з Японією такого мирного договору, якщо зберіг би практично окупацію країни американськими військовими. Правлячі кола США пішли на укладання мирового договору з Японією також тому, що після втрати чанкашістами Катаю вона ставала головним союзником американського імперіалізму на Тихому океані. Щоб Японія могла вести активне співробітництво з США, їй потрібно було офіційно надати статус суверенної держави. У вересні 1950 р. уряд США прийняв рішення про укладання мирного договору з Японією. Ведення їх було доручено Дж. Ф. Даллесу, назначеному радником державного департаменту.

США, побоюючись, що Радянський союз і КНР помішають нав’язати Японії недемократичний мирний договір, стали на шлях підготовки сепаратного договору. Вони відмовились від Ради міністрів закордонних справ і тим самим порушили свої міжнародні зобов’язання, усунули СРСР і КНР від участі в підготовці проекту мирного договору. Американський уряд склав проект договору з Японією, який відповідав інтересам США, і став нав’язувати його прийняття. Це були дії, спрямовані проти японського народу, а також законних прав і інтересів краї, які брали участь у війні з Японією. В кінці