жовтня 1950 р. уряд США направив країнам-учасницям Далекосхідної комісії меморандум, в якому викладались сім „неостаточних”, прихильників мирного договору з Японією. Найбільш важливими з них були наступні. США вимагали відторгнення від Японії островів Рюкю, Бонія і інших з передачею їх під американську „опіку”. Вони вимагали переглянути вже вирішне питання про приналежність Китаю, Тайваня і Пенхуледао (Постдарські острови), радянському Союзу – Південного Сахаліну і Курильських островів. Це означало, що США стали на шлях грубого порушення міжнародних угод по Далекому Сходу, укладених при їх участі в Каїрі (1945 р.). Під приводом забезпечення безпеки Сполучені Штати заявили також про намір зберегти свої війська на Японських островах і відновити японську військову машину. Учасники договору повинні були відмовитись від усіх претензій до Японії, за виключенням того, що сезонні держави націоналізують японську власність на своїх територіях. Якщо ті або інші держави не захочуть укласти мир з Японією на умовах, запропонованих Сполученими Штатами, то останні разом з підтримуючими їх країнами укладуть сепаратний мирний договір. Пізніше в березні 1951 р., уряд США опублікував остаточний проект мирного договору з Японією, в основу якого лягли ці принципи.
Американські умови мирного договору викликали законну тривогу населення Японії і народів багатьох інших країн. У Японії під керівництвом Комуністичної і соціалістичної партій розгорнулась широка кампанія проти імперіалістичного мирного договору, за ліквідацією військових баз США і американської окупації. Була створена Рада руху усесторонній мир, тобто мир з усіма країнами, з якими Японія виховала в 1941-1945 рр. Рада організувала збір підписів під вимогою про укладання справедливого демократичного миру. Під цією вимогою підписалось біля мільйонів людей.
Що ж стосується японських монополістів і політиків на умовах висунутих Сполученими Штатами, хоч він вів до продовження окупації країни. Це було продиктоване їх бажанням з допомогою США відновити японську військову міць. Буржуазні партії правляча ліберальна і опозиційна консервативна ідучи на „сделку” з США, обґрунтовували її необхідність тим, що якщо припиняться американська окупація, то в Японії, мовляв, виникне „вакуум сили”, який спробує заповнити... „міжнародний комунізм”.
Американські умови сепаратного миру з Японією викликали серйозне занепокоєння в урядів Філіппін, Австрії, нової Зеландії і Англії. Уряд Філіппін виражав невдоволення тим, що в проекті договору не було ясності у питанні репараційних зобов’язань Японії. Австрія і Нова Зеландія вказували на відсутність в договорі гарантій проти відновлення японської агресії, наполягали на обмеженні японських збройних сил. Англія вимагала включити в договір статті, які б обмежували розвиток деяких галузей японської економіки, щоб усунути конкуренцію Японії на ринках країн Азії, вона наполягала також на обмеженні японських військово-морських сил. Важливими були розходження у питанні участі КНР у переговорах про мир з Японією. Англійський уряд, не бажаючи ускладнювати відносини з країнами Азії і прагнули забезпечити доступ англійським товарам на ринки КНР, висловився за участю Китаю у переговорах, проти чого рішуче виступили Сполучені Штати.
Щоб подолати опір цих країн, Даллес у першій половині 1951 р. зустрівся з їх державними діячами. Філіппінським політикам він пригрозив припиненням допомоги, і ті знаки свої заперечення. Австралії і Новій Зеландії було дано запевнення, що США нададуть їм військову допомогу у випадку нападу Японії. Досягнута домовленість (сделка) була оформлена договором про утворення потрібного військового союзу Австрії, Нової Зеландії і Сполучених Штатів ААЗЮС, підписаного 1 вересня 1951 р. цей договір мав не тільки антияпонську загостреність, але був направлений перг за все проти соціалістичних держав і миролюбних несоціалістичних країн Азії.
Англія відмовилась від своїх заперечень і приєдналась до американського проекту мирного договору з Японією в якості співавтора. Вона також відмовилась від вимоги „залучити” до переговорів КНР, а США знімали пропозицію про участь в мирному договорі угрупування Чан Кан-ші. За поступки, зроблені Сполученими Штати, останні обіцяли допомогти Англії врегулювати її відносини з Іраком, де уряд націоналізував підприємства АІНК, і з Єгиптом, який вимагав виведення англійських військ і ліквідації договору 1963 року.
7 травня 1951 року Радянський уряд повідомив Сполученим Штатам свої зауваження на проект мирного договору з Японією. Він вказав що „Уряд Сполучених Штатів прагне усунути СРСР, Китайську Народну республіку і інші країни від підготовки мирного договору з Японією і взяти цю справу виключно у свої руки, щоб одностороннім чином нав’язати Японії у вигляді диктату вигідні уряду США умови цього договору, використовуючи для цього залежність теперішнього уряду Японії від американських окупаційних властей”. Радянський уряд показав, що „американський проект мирного договору з Японією містить з точки зору суті справи ряд неправильних положень, які не сумістимі з наявними угодами між державами”, і становить своєю метою нав’язати Японії несправедливий мир.
Радянський уряду запропонував підготовити проект мирного договору з Японією через Раду міністрів закордонних справ і покласти в його основу цілі: перетворення Японії у миролюбну демократичну державу; забезпечення демократичних прав населення Японії, обмеження розмірів японських збройних сил в якості гарантії проти відродження японського мілітаризму, зняття всіх обмежень у справі розвитку мирної економіки і зовнішньої торгівлі Японії, недопущення вступу Японії у будь-якій кампанії, спрямовані проти одного з союзників по другій світовій війні держав; виведення усіх окупаційних військ з Японії протягом одного року після укладання мирного договору, з тим щоб ні одна іноземна держава не мала на японській території військ або військових баз.
Радянські пропозиції відповідають інтересам і прагненням усіх миролюбних народів Азії. 23 серпня 1951 р.