уряд Індії заявив уряду США, що на його думку, мирний договір з Японією повинен відповідати двом основним вимогами: „забезпечити Японії становище, засноване н а честі, рівності і задоволеності у співдружності вільних націй” і дати „можливість всім країнам, особливо зацікавленим у підтримці міцного миру на Далекому Сході, рано або пізніше приєднатися до договору.” На думку уряду Індії, американський проект не тільки не відповідав цим вимогам, але прямо протирічив їм. Він вважав несправедливим і недоцільним замовчуванням в проекті договору про те, кому повинні у відповідності з наявними між угодами належати Тайвань, Курильські острови і південний Сахалін, а також прагнення США поставити під свій контроль острови Рюкго, Бонін і ін. Оцінюючи наміри США звернути свої окупаційні війська в Японії, уряд індії писав, що такий договір „не буде рішенням, яке було би цілком вільно прийнято Японією” в якості суверенної держави.” Наслідки цього будуть самими плачевними не тільки для народу Японії, але також для мирових просторів населення Азії”.
Уряд США не порахувався з думкою Радянського Союзу, країн Азії і світової громадськості. Він самочинно визначив склад, час і місце конференції, скликання для підписання мирного договору з Японією.
Конференція в Сан-Франциско
Конференція проходила в Сан-Франциско 4-8 вересня 1951 р. У її роботі прийняло участь 52 держави, у тому числі соціалістичні країни – СРСР, Польща, Чехословаччина. Від участі в конференції відмовились Індія і Бірма. Відкриваючи конференцію, представники США заявили, що в завдання її учасників не входять розробка мирного договору з Японією або внесення поправок і доповнень до американського проекту. Учасникам конференції надавалось право тільки затвердити американський проект..
Радянський представник Громенко піддав критиці американський проект мирного договору і від імені уряду СРСР запропонував відповідні поправки, покликані усунути загрозу нової японської агресії, забезпечити інтересом Радянського Союзу і інших держав. Радянський уряд запропонував занести в договорі, що Японія визнала суверенне право КНР на Тайвань, Пенхуладао і прилеглі до них острови, а також суверенне право СРСР на Південний Сахалін і Курильські острови і відмовляється від претензій на ці території; японський суверенітет поширювався не тільки на Хонсю, Кісю, Сікону і Хоккайдо, але й на острови Рюкко, Бонін, Волкано і деякі інші території, які Сполучені Штати відторгли на свою користь. У радянських пропозиціях передбачалися виведення військ союзних держав з Японії у троьхмісячний термін, зобов’язання Японії компенсувати збитки, спричинені воєнними діями проти союзних держав, а також окупацією території деяких союзних держав. У них говорилось, що договір увійде в силу, який він буде ратифікований більшістю держав, включаючи СРСР, США, Англію і КНР; Японія усуне перешкоди на шляху розвитку демократичних тенденцій у країні, не буде допускати відродження фашистський і мілітаристських організацій. Японія не повинна була визнати в коаліції або військові союзи, спрямовані проти країн, які брали участь у війні з нею. У радянських пропозиціях передбачались демілітаризація побережжя Японії, проток Лаперуза, Цугару і Цусільської. Не передбачалась встановити чисельність сил Японії в 150 тис. чоловік, військово-морських сил – 75 тис. чоловік і флоту - 25 тис. т; військово-повітряних сил – у 200 бойових літаків і 150 транспортних, танкових – у 200 машин. Пропонувалось заборонити Японії виробництво атомної зброї і інших засобів масового зниження і керованих спорядив. Японія повинна була мати право на необмежений розвиток мирної промисловості і торгівлі.
Американський представник, не розглядаючи радянських пропозицій по суті, заявив, що вони „не відносяться до порядку дня” конференції. У відповідь на це радянський представник піддав критиці з погляду міжнародного права і існуючих традицій всю процедуру роботи конференції.
Деякі інші делегації також виступили з критикою американського проекту. Представник Індонезії заявив, що проект „містить нерівні положення, які не відповідають позиції у відношенні цілого ряду питань, які ми вважаємо суттєвими”. Представник Єгипту протестував проти намірів США зберегти свої війська на японській землі. Він говорив, що „”Єгипет, територія якої, наперекір волі його народу, все ще знаходиться під окупацією іноземних військ, краще інших може судити про те, що до тих пір, поки японська територія буде окупована військами союзників, умови для вільного вибору не будуть збережені”. Ряд делегатів вказував на те, що проект договору не передбачає повернення Японією у вигляді репарацій, хоч би частини тієї шкоди, яка була завдана її агресією багатьом країнам Азії. Рішуче осудили американській проект мирного договору з Японією делегації Польщі і Чехословаччини.
Ні одна поправка до проекту, ні одна критична пропозиція не обговорювалася і не голосувалась. Для того, щоб уникнути критики проекту договору, американська делегація включила в його текст статтю 25, яка гласила, що союзними по війні з Японією державами вважаються тільки ті держави, представники яких погодились з договором. Більшість учасників конференції проголосувала запропонованим урядом США проект договору: проявилась залежність ряду цих країн від США. 8 вересня 1951 р. договір був підписаний представником 49 країн: Австралії, Аргентина, Бельгія, Болівія, Бразилія, Великобританія, Венесуели, Південного В’єтнаму, Гаїті, Гватемали, Гондурасу, Греції, Домініканської Республіки, Єгипту, Індонезії, Іраку, Ірану, Камбоджі, Канади, Колумбії, Коста-Ріки, Куби, Лаосу, Ліберії, Лівану, Люксембургу, Мексики, Нідерландів, Нікарагуа, Нової Зеландії, Норвегії, Пакистану, Панами, Парагваю, Перу, Сальвадору, Саудівської Аравії, Сирії, США, Туреччини, Філіппін, Франції, Цейлону, Чилі, Уругваю, Еквадору, Ефіопії, Південно-Африканського Союзу, Японія.
Договір безпеки США і Японії
Справжні цілі договору з Японією, прийнято Сан-Франциською конференцією, розкриває стаття : „Всі окупаційні війська союзних держав будуть виведені з