Одночасно з мирним договором у Сан-Франциско було підписано двосторонню японо-американську угоду, названу „договором безпеки”. Цей договір гласив: „Японія надає, а США приймають, після вступу в силу Мирного Договору і цього (настоящого) Договору, право розміщувати наземні, повітряні і морські сили Японії і поблизу неї. Такі сили можуть бути використані з метою сприяння справі міжнародного миру і безпеки на Далекому Сході і забезпечення безпеки Японії від збройного нападу ззовні, включати допомогу надану на спеціальні прохання Японського уряду для придушення крупних „внутрішніх бунтів і безпорядків у Японії.”

„Договір безпеки” став угодою якою було оформлено, військовий союз США і Японської реакції. Його характерна риса полягає в тому, що він зарання обумовлює можливість здійснення американськими збройними силами жандармських функцій проти революційного руху Японського народу. Радянський союз, Польща і Чехословаччина відмовились підписати Сан-Франциський договір. Його не підписали також уряди Бірми і Індії. Індія підписала двосторонній мирний договір з Японією 9 червня 1952 року, Бірма – 5 жовтня 1954 р.

Після конференції в Сан-Франциско Дж.Д. Даллес направив у сенат лист з заявою, що оскільки СРСР не підписав договір з Японією, він втратив право вважатися „союзною державою” і не може будь-коли стати такою. Значить твердив Даллес, Радянський Союз втратив право на Курильські острови і Південний Сахалін. До цього призвели американські правлячі кола вдалися в розрахунку оспорити законні права СРСР визнані урядом США в роки другої світової війни. 20 березня 1952 р. сенат ратифікував договір з Японією з наступним застереженням: „Передбачається, що умови Договору не будуть означати визнання за Росією будь-яких прав або претензій на території, які належали Японії на 7 грудня 1941 року, як не будуть визнаватися будь-які положення на користь Росії у відношенні Японії, які містяться в Ялтинській угоді”. Так одностороннім актом США намагались ліквідувати Ялтинську угоду по питаннях Далекого сходу під якою стоїть підпис президента США Рузвельта.

У перші післявоєнні роки багато було зроблено в галузі демократичного мирного врегулювання. Однак розрив США і Англії з політикою міжнародного виробництва, яке здійснювалось в рамках антифашистської коаліції, не дозволило довести до кінця післявоєнне мирне врегулювання ні в Європі, ні на Далекому Сході.

Тема: міжнародні відносини в 70-80-х роках XX ст.

Протиріччя міжнародного життя 70-80-х років XX ст.

Радянсько-американські відносини у 70-х роках і розрядка міжнародної напруженості

а) Паризька угода і міжнародна конференція по В’єтнаму.

б) Радянсько-американські відносини у першій половині 70-х років.

3. Розрядка у Європі. Загальноєвропейський процес у 70-х роках.

4. Загострення міжнародної напруженості у першій половині 80-х років.

5. Міжнародні і регіональні конфлікти в 70-80-х роках.

а) Близькосхідний конфлікт. Арабо-ізраїльська війна 1976 р.

б) Індійсько-пакестанський конфлікт 1971 р.

в) Урано-іракська війна (1980-198 рр.)

г) Інші регіональні конфлікти 70-80-х років.

6. Країни на шляху розвитку у системі міжнародних відносин. Рух неприєднання.

7. Проблеми роззброєння (70-ті – перша половина 80-х років)

8. „Нове мислення” у ядерний вік. Радянська концепція всеосяжної народної безпеки.

9. Радянсько-американські відносини у другій половині 80-х років. Зустрічі на вищому рівні. Угода на РСД – РМД. Договір про скорочення Стратегічних озброєнь (СНО)

10. Нова фаза розрядки: регіональні конфлікти.

11. Загальноєвропейський процес: Віденська і Паризька зустрічі представників держав – учасників Нарада з Безпеки і Співробітництва в Європі (НБСЕ).

12 Об’єднання Німеччини і міжнародні відносини.

13. Роль ООН у міжнародних відносинах в 70-80-х роках.

14. Інтеграційні і дезінтеграційні процеси у сучасному світі і міжнародних відносини на початку 80-х років.

а) Західноєвропейська інтеграція: нова фаза

б) Північноамериканська інтеграція

в) Наслідки розподілу „соціалістичної співдружності”

1. Протиріччя міжнародного життя 70-80-х років XX ст.

У кінці 60-х початку 70-х років у системі міжнародних обставин виникла нова розтанув сил між СРСР і США склалася військова стратегічна рівновага. У світовій политі ці зросла роль великої групи держав, що виникли внаслідок розпаду колоніальних імперій, національно-визвольної боротьби народів. У системі розвитку капіталістичних країн поглибилася тенденція до розвитку господарських зв’язків, інтеграційних процесів. Разом з тим існували політичні сили, які не хотіли рахуватися з новим співвідношенням сил і протидіям ослабленню міжнародної напруги. Протиборство цих тенденцій позначилося на характері міжнародних відносин 70-80-х років. З кінця 60-х років і до другої половини 70-х років позитивні зрушення у міжнародній обстановці обумовили розрядку міжнародної напруженості. У результаті була підписана система договорів і угод між СРСР і його союзниками з одного боку і капіталістичними державами з іншого. Виникли надії на відвернення ядерної війни, міжнародне співробітництво у вирішенні глобальних проблем, які стояли перед людством. У другій половині 70-х років міжнародна ситуація змінилася, а у кінці 70-х років відбувся поворот від розрядки до нової фази жорсткої конфронтації між СРСР і США. Розгоралися регіональні конфлікти. З’явилася загроза термоядерної війни суперники повернулися до методів силового протистояння. Міжнародні відносини набули різко заідеологізованого характеру. Нова сторінка в історії міжнародних відносин розпочалася у другій половині 70-х років. Нове радянське керівництво на чолі з М. Горбачовим вдалося до самокритичного перегляду зовнішньої політики СРСР. В основу міжнародних відносин