Розділ І. Перша спроба ліберальних реформ в Росії 1801-1803 роках.

Перша чверть ХІХ століття епоха правління в Російській імперії імператора Олександра І (1801-1825). Він зайняв престол в результаті двірцевого перевороту, при якому був вбитий його батько, імператор Павло І, в зв’язку з незадоволенням його зовнішньої і внутрішньої політики дворянською верхівкою. Ерошкин Н.П. История государственных учреждений дореволюционной России.- М.: Высшая школа, 1983.-С.138. 12 березня 1801 року Олександр І очолив найбільшу державу у світі, яка розкинулася на 18 мільйонів квадратних кілометрів і в якій жило 33 мільйона чоловік Валлотон А. Александр І. – М.: Прогресс, 1991.- С.57.

В маніфесті 12 березня 1801 року імператор прийняв на себе зобов’язання керувати народом "по законам і по серцю своєї премудрої бабусі (Катерини ІІ)". В указах і приватних бесідах імператор проголошував основне правило, яким він повинен був керуватися: на місце особистого свавілля впроваджувати стійку законність. Імператор неодноразово вказував на основний недолік, яким переслідував російський державний порядок. Цим недоліком Олександр І називав "свавілля нашого правління". Ключевский В.О. Сочинения в 9 т., т.5.- М.:, 1989.-С.212

В вищезгаданому маніфесті Олександр І обіцяв встановити справедливість в суді, а також турбуватися про благополуччя своїх підданих. Виступаючи проти деспотизму батька, Олександр І скасував найбільш одіозні розпорядження Павла І. Олександр І поновив скасовану Павлом І "Жалувану грамоту дворянству і містам", оголосив широку амністію людям, які зазнавали переслідування в часи правління колишнього імператора. Був знову дозволений безперешкодний в’їзд і виїзд за кордон, а також ввезення іноземних книг. Скасовані обмеження на торгівлю з Англією, регламентації, о стосувалися побуту, одягу, суспільної поведінки, які дратували більшість населення. Ці заходи надавали правлінню ліберального характеру. История СССР XIX- начала ХХ века / Под ред. Федоова.- М.: Высшая школа, 1981.-С.26.

Натхненником ліберальних поглядів Олександра І був його вихователь Фредерик Сезар де Лагарп. Саме він вчив Олександра І ідеям французького просвітництва і гуманізму, які залишили значний слід в душі молодого імператора. Российские самодеравцы (1801-1917). Под ред.А.П.Корелина.- М.:Международные отношения, 1994.-С.34

Чималий вплив на великого князя мала імператриця Катерина ІІ, яка з дитинства виховувала його в дусі просвітницького абсолютизму. Вона склала для нього "Азбуку", в якій були закладені принципи гуманістичного виховання. Олександр виростав в обстановці, яка не обмежувала особистість, а була властивою просвітницьким європейським сім’ям. Все це підготувало підгрунтя для Лагарпових ідей. Сахаров А. Александр І. к истории жизни и смерти// Наука и жизнь. – 1993.-№2. –С.98.

Адам Чарторижський, член Негласного комітету, про який мова піде нижче, в своїх спогадах писав: "Він говорив мені, що ненавидить деспотизм скрізь, в якій формі він би не проявлявся, що любить свободу, яка має належати людям, що він надзвичайно цікавиться Французькою історією і що не схвалюючи цих жахливих подій, все ж бажає успіхів республіці і радіє їм" Российские самодержавцы (1801-1917) /Под ред. А.П.Корелина.- М.: Международные отношения, 1994.-С.35..

Перші заходи у внутрішній політиці Олександра І не можна розглядати за межами його прагнень виправдати своє воцаріння на престол бажанням "принести щастя людям" Рамбо А. История древней и новой России. – Смоленск: Русич, 2001.- С.547..

Слід зазначити, що серед столичного дворянства, яке формувало тогочасну суспільну думку і могло впливати на діяльність уряду, можна виділити три основні течії. Першою є реакційна течія, яка вважала недоторканним сам принцип самодержавства і виступала проти глибоких політичних реформ. Друга – сенатська партія, так звана партія "старців", яка складалася з вельмож Катеринського часу. Третя – ліберальна течія, яка виступала за широкі державні реформи в "дусі часу" всі свої надії щодо перетворень вони покладали на монарха Ерошкин Н.П. Самодержавие первой половины XIXв. и его политические институты// История СССР. – 1975.-№1.- С.39.. Вже з перших днів царювання імператора його оточили люди, яких він призивав допомагати йому в державних реформах. Вони були виховані в дусі передових ідей XVIIстоліття і були добре знайомі з державними порядками Заходу. Саме ця великосвітська молодь, яка разом з манерами французьких салонів, засвоїла непомітно і політичні ідеї французької літератури просвітництва, стала ініціатором створення таємної ради, так званого Негласного комітету, який став лабораторією нових проектів державних перетворень.

Гурток осіб, які утворили Негласний комітет, склався ще до того, як він почав функціонувати в якості неофіційного, але впливового органу. Зближення А.Чарторижського, В.П.Кочубея, Н.Н.Новосільцева, П.А.Строганова з Олександром І почалось ще у 1797 році під час коронації Павла І. Це зближення завершилось утворенням гуртка, який носив конспіративний характер. Таким чином, ще за чотири роки до того, як відкрив свої засідання Негласний комітет, його членами було утворено дружнє товариство. Але воно проіснувало недовго: Н.Н.Новосільцев поїхав до Англії, А.Чарторижський був призначений послом в Сардінію. Тому спілка розвалилась. Предтеченский А.В. Очерки общественно-политической истории России I четверти XIX века.- М.-Л.: Издательство академии наук СССР, - 1957.-С.91

Не було нічого надприроднього в тому, що після смерті Павла І старі дружні зв’язки були відновлені. Одночасно з воцарінням Олександра І молоді люди поспішили зібратись в Петербурзі. Думка про відновлення спілки, в якій б почалась розробка реальних законів і наказів, виникла одразу ж після смерті Павла І. Для того, щоб був реалізований цей намір необхідно було дочекатись приїзду А.Чарторижського і Н.Н.Новосільцева. Після їх приїзду в Петербург був відновлений Негласний комітет, який почав свої засідання 24 червня 1801 року Итенберг Б.С.