З метою "виховання юнацтва і розповсюдження наук" було утворено Міністерство народної освіти. В своєму підпорядкуванні воно мало вищі, середні і нижчі навчальні заклади, Академію Наук, типографії, цензуру. Сам апарат міністерства був невеликий. Роль колегії при міністрі, що вирішували всі питання адміністративного, господарського, навчального, наукового характеру здійснювало Головне Управління училищ. Воно складалось із призначених імператором чиновників і опікунів навчальних округів. Єдиний департамент міністерства був виконавцем рішень Головного управління. Эймонтова Р.Г. Просвещение в России первой половины XIXв.// Вопросы истории. –1986.- №10.- С.78-79

Необхідність розвитку промисловості і торгівлі в державі вимагала освічених професійних кадрів, що стимулювало уряд створити законом від 1803 року вперше в історії Росії систему місцевих інститутів і закладів Міністерства народної освіти. Цим маніфестом були утворені шість навчальних округів (Петербурзький, Московський, Віленський, Дерптський, Харківський, Казанський). Органами управління навчальними закладами 5 листопада 1804 року був затверджений "Устав навчальних закладів, підзвітних університетам". Згідно з його положеннями створювалася мережа навчальних закладів, які носили загальностановий характер. Эймонтова Р.Г. Просвещение в России первой половины XIXв.// Вопросы истории. –1986.- №10.- С.91-92

Для спільного обговорення міністрами деяких питань було вперше в системі центральних інститутів створено кабінет міністерств. Це була вища адміністративна установа, де проходили засідання монарха з вищими чиновниками. На обговорення виносилися питання, які міністри не могли вирішувати із-за відсутності відповідних законів, або із-за того, що вони зачіпали інтереси інших відомств. Ця адміністративна установа виступала в якості гарантії від проявів деспотизму з боку верховної влади.

Адміністративні реформи в Росії в зазначений період викликали неоднозначну оцінку сучасників і перш за все російського чиновництва. Зокрема, Д.П. Трощинський, який при Олександрі І був членом Державної Ради, головним директором пошт, а протягом 1802-1806 років, він вважав закриття колегій передчасним кроком. Замість "правильного товариського управління, - писав автор, - введено управління канцелярське, тобто одноначальне і свавільне". Концентрація влади в руках міністра мала, на його думку, свої негативні сторони. У тих випадках, коли міністри виявляли зацікавленість у певній справі, вони були справжніми суперарбітрами, а у всіх інших випадках справи були доволі песимістичними. Марней Л.П. Министерская реформа 1802-1811гг. в оценках современников.// Вестник Московского университета.- Серия 8 "История".- 2000.-№1.-С.70-74

Погляди Н.М.Карамзіна на цю проблему цікаві тим, що він підійшов до неї з позиції своєрідного історичного шляху Росії і впливу на нього Заходу. Недоліками адміністративної реформи історик називав зайву передчасність, відсутність чітких інструкцій. Крім того, Н.М. Карамзін підмітив протиріччя серед реформаторів, яке вилилося на термінологічному рівні, а також переймання їх канцелярськими дрібницями, а не державним рішенням проблеми. Карамзин Н.М. Записка о древней и новой России.- М., 1958.- С.23-28.

Князь Салтиков наголошував на розпорошенні справ у вищих адміністративних установах, на відсутність контролю, що призводило до свавілля в діяльності міністрів і губернського керівництва. Але М.І. Салтиков закликав не до повернення законодавства XVIII ст., а грунтувався на розпорядженнях Олександрівського правління. Марней Л.П. Министерская реформа 1802-1811гг. в оценках современников.// Вестник Московского университета.- Серия 8 "История".- 2000.-№1.-С.75

В.П. Кочубей, який протягом 1801-1803 років був членом Негласного комітету, а з 1802 по 1807 роки був міністром внутрішніх справ, в своїх нотатках "Про утвердження міністрів", написаній 28 березня 1806 року проаналізував діяльність вищої виконавчої влади за декілька минувших років і прийшов до висновку, що основне завдання, яке ставилося при утворенні міністерств, не були послідовно вирішені. Це "по-перше, єдність і швидкість дій, по-друге, відповідальність, по-третє, загальне всіх частин діяльності". І тому у результаті, як підкреслює граф Кочубей, "міністерство при самому своєму заснуванні було вже предметом невдоволення, оманливих мрій і різних чуток". Відходження від тих положень, які обговорювалися ще в Негласному комітеті, призвело до того, що міністерство складалося з людей " не тільки не східних між собою в правилах, але й і не входячих навіть в ті головні види, які при затвердженні Міністерства були передбачені". Ще раз, як і в Негласному Комітеті, В.П Кочубей підкреслював, що справи всіх міністерств "стікаються до одного центру в обличчі Монарха, і від нього отримують накази". На його думку, "справа Государя думати і керувати загалом, справа міністра думати, як краще виконати наказ, який він отримує, як краще керувати відділом, який йому довірили, а механічна робота і дрібні справи повинні віддаватися підлеглим". Марней Л.П. Министерская реформа 1802-1811гг. в оценках современников.// Вестник Московского университета.- Серия 8 "История".- 2000.-№1.-С.76-78

Д.А.Гур’єв, який з 1802 року був товаріщем міністра фінансів, в своїй записці "Про устрій верховних правителів в Росії" аналізуючи адміністративні перетворення Олександрівського царювання, відмітив, що першим, хоча і невпевненим кроком на шляху переходу від колегіального принципу до єдиновладдя була міністерська реформа 1802 року. Але вона не уникла ряду недоробок і протиріч. Зокрема, автор підкреслює, що було відсутнє чітке розмежування справ між Сенатом і міністерствами, яке призвело до того, що міністри "поступали в управління відділу... кожний по своєму розумінню, від чого порушувалася єдність в керівництві... збільшувались свавільні дії місць підлеглих". Ще одне протиріччя – колегії були перетворені у департаменти або відділення міністерських канцелярій і це звільнило їх від необхідності прийняття рішень, а тому й відповідальності за них. Як писав Д.А.Гур’єв, "цей порядок справовиробництва заміст швидкості був дуже повільним".

Але паралельно з негативними рисами слід відмітити і позитивні риси в утвердженні міністерств, які відмітив Д.А.Гур’єв. Вони, зокрема, складались з того, що "багато державних справ