Скарги на зловживання і свавілля у діяльності вищої російської адміністрації, на думку Д.А.Гур’єва, мала двоякі дії. З одного боку, вони були пов’язані з недоліками в устрої установ, ці помилки можна було виправити правильною їх організацією. З іншого боку, з особистими якостями чиновників, які знаходились на державних посадах. Недосконалості людської особистості Д.А.Гур’єв передбачав протиставляти такі правила, згідно яким підвищення чиновників знаходилось би в безпосередньому зв’язку з їх заслугами, чесністю, досвідом. Марней Л.П. Министерская реформа 1802-1811гг. в оценках современников.// Вестник Московского университета.- Серия 8 "История".- 2000.-№1.-С.79-81

Таким чином, зародження в надрах державного устрою капіталістичного укладу ускладнило завдання держави, це потребувало створення нових органів, які б полегшували самодержавству управління країною. Тому прийшовши до влади, молодий імператор Олександр І почав впроваджувати ліберальні реформи. Перш за все це вилилось у створенні Негласного комітету, до якого увійшла великосвітська молодь, вихована в дусі самих передових ідей. На засіданнях цього неофіційного дорадчого органу при імператорі Олександрі І висувались самі прогресивні ідеї того часу. Особливе значення надавалося обговоренню проблем державного устрою. Тут були підготовлені проекти впровадження міністерств, які були введені маніфестом від 1802 року і прийшли на зміну старій адміністративній системі – колегіям, що засновувалися на єдиновладді. Взагалі завдяки реформам 1801-1803 років Олександр І намагався пристосувати політичний устрій Росії до буржуазних відносин, зміцнили вищий і центральний державний апарат, тісніше зв’язали його з місцевими інституціями. Отже, перші спроби перебудувати державний устрій складають першу епоху перетворювальної діяльності Олександра І.

Розділ ІІ. Другий період ліберальних реформ і наміри утворення конституційного устрою М.М.Сперанським

Великі зміни в зовнішній політиці Російської імперії, які були викликані поразками російських союзних військ з боку Франції, змусили Олександра І знову повернутися до ліберальних реформ. В результаті підписання у 1807 році Тільзитського миру між Наполеоном І і Олександром І, за яким відбувся розподіл сфер впливу між двома державами. За договором Росія була змушена приєднатися до континентальної блокади Англії, що викликало незадоволення з боку поміщиків, які вели з цією країною прибуткові торгівельні операції, а відтепер повинні були нести великі збитки. Також внутрішнє напруження країни, викликане солдатським деспотизмом А.А. Аракчеєва, сприяло виходу на перший план у політичному житті ліберала М.М.Сперанського.1Рембо А. История древней и новой России.- Смоленск: Русич, 2001.- С.492-493.

М.Сперанський був сином сільського священника С.Черкутина Владимирської губернії. Він закінчив духовну семінарію в Петербурзі, де й залишився вчителем красномовства, математики, а пізніше й філософії. Самостійно вивчаючи політичну і філософську літературу на німецькій, французькій і англійській мовах, він отримав потужні знання. Корнилов В.А. М.М.Сперанский// Великие государственные деятели России.- М.: Владос, 1996.- С.299-321.

Спочатку Сперанський служив домашнім секретарем у павловських вельмож, а потім чиновником в різноманітних канцеляріях і міністерствах. На початку царювання Олександра І він почав швидко просуватися по службі і грати помітне значення в міністерстві внутрішніх справ. Гордин Я. Набросок портрета (о государственном деятеле М.М.Сперанском:1772-1839)// Знание –Сила.- 1988.-№9.- С.45-46. Протягом 1802-1804 років він почав працювати над планом перетворень державного устрою, написавши "Записки про устрій судових і урядових інститутів в Росії", про які стало відомо російському імператору. Томсинов В.А. Светило российской бюрократии. Исторический портрет М.М. Сперанского.- М.: Молодая гвардия, 1991.- С.111-115.

З 1806 року, коли перші помічники імператора відійшли від нього один за одним, Сперанський у зв’язку з хворобою Кочубея був відправлений замість нього з доповіддю до імператора. Олександр І був здивований мистецтвом, з яким була написана і прочитана ця доповідь. З цього часу Сперанський вийшов із затінку. В кінці 1807 року він був призначений членом "комітету для вдосконалення духовних училищ", а в 1808 році на важливу посаду товаріща міністра юстицій.

Відправляючись на зустріч з Наполеоном у Ерфурт, яка відбулась у 1808 році Олександр І взяв з собою для звітів з громадських справ Сперанського, який вже був тоді статс-секрктарем. В Ерфурті Сперанський, який досконало володів французькою мовою, зблизився з представником французької адміністрації Дюпоном де Немуром, Локре, Легра, і почерпнув дещо з їхнього досвіду. Сперанський добився їх призначення членами-кореспондентами законодавчої комісії Державної Ради. Валлотон А. Александр I.- М.: Прогресс, 1991.- С.136. Вже у Петербурзі Олександр І призначив Сперанського своїм головним радником в державних справах. Протягом 1809-1811 років він став другою після імператора людиною в Росії. "Сперанський був виключним явищем в нашій вищій адміністрації" ,- писав його бібліограф С.М.Середонін. Томсинов В.А. Згадана праця... С.131.

Серед різного роду справ, якими він займався протягом цього часу, головною була реформа політичного устрою Росії. Ще 11 лютого 1808 року Сперанський читав Олександру І свою доповідь "Про вдосконалення нашого народного виховання". На її початку говорилося про два головних засоби, зо допомогою яких уряд може впливати на народне виховання. Перше – упорядкування навчальних закладів і бібліотек. Друге – "в сприянні і в деякій моральній необхідності загальної освіти". Щодо першого засобу, то Сперанський доповів, що в Росії воно вже прийнято. Що стосується