і без усякого скликання щорічно у вересні місяці. Хрестоматия по истории России/ Под ред. А.С.Орлова/. М.: МБОЮЛ Л.В. Рожников, 2001.- С.226. В виконавчому ладі хоча і передбачалося, що всі інститути сприймають силу і дію від затвердження самодержавної влади, але при цьому встановлювалося, що міністри будуть відповідати перед законодавчою владою, представники якої отримують право вимагати від них у встановлені строки певних звітів, а також формулювати на їх адресу звинувачення. В здійсненні судової функції дії імператорської влади також обмежувалися лише актом затвердження. В цій сфері імператор повинен був затверджувати суддів, вибрання яких покладалося на тих осіб, для яких встановлювався суд. Що стосувалося відповідальності суддів, то тут дії самодержавної влади обмежувалися лише наглядом за одноманітністю судових обрядів. По суті справи судді несли відповідальність виключно перед законодавчою владою.
Подібний устрій обмежував самовладдя в російському суспільстві. Але таке обмеження припускалося Олександром І, воно в деякій мірі було його ціллю. Обмеження імператорської влади супроводжувалося б одночасним обмеженням свавілля бюрократій, впорядкуванням складного механізму управління імперією. Завдання розробки раціонального політичного устрою, в межах якого б обмежувалося свавілля чиновництва, Олександр І, по суті, і ставив перед Сперанським. І він виконав це завдання як чесна людина. Зрозумів, що обмежити свавілля бюрократії можливо лише при співпраці з суспільством лише в тому випадку, якщо самому суспільству, яке є об’єктом управління, буде наданий деякий простір: представництво в держаних органах, можливість впливати на державні справи, свобода вираження думок і критики дій уряду. Сперанський намагався здійснити цю думку в зміст проектів реформи. Минаева Н.В. правительственный конституализм и передовое общественное мнение россии в начале XIX века.- Саратов: Изд. Саратовского университета.- 1982.- С.110.
Але послідовне здійснення вищезгаданої думки вело далі простого обмеження самодержавної влади. Запропонувавши розмежування всієї системи управління на три частини: законодавчу, виконавчу і судову, - Сперанський був згідний з тим, що згадані частини повинні з’єднатись в державній владі, "як в першому і верховному їх початку". Хрестоматия по истории СССР, Т.2.- М., 1949.- С.430. Необмежена влада російського самодержавця містилась не тільки в структурі російського суспільства, але й характері організації управління. Головною відмінною рисою адміністративного устрою Росії була анархія. Яскравіше всього вона виразилась в роз’єднанні окремих частин управління, відсутності безпосереднього зв’язку між відомствами, чіткого розподілу між ними адміністративних функцій. При такому характері російської адміністрації єдиним фактором, який приводив до згоди різноманітні її частини, єдиною силою, яка зв’язувала управлінські інститути в систему, була влада імператора. Завдяки подібній організації управління цар мав можливість втручатись буквально у всі справи. Його особиста влада при таких умовах ставила самою впливовою силою в російському суспільстві. Ось чому вже одне впорядкування системи управління, ліквідація в ній анархії, чітке розмежування функцій між відомствами, тощо автоматично призводило до обмеження самодержавства. Але Сперанський визнавав неможливість такого практичного з’єднання трьох різних частин управління для нього. Внаслідок цієї різноманітності окремих частин управління, багатоскладності справ, які знаходились в їх підпорядкуванні, "не можна припускати, щоб державна особа, само собою і безпосередньо на них діючи, могло зберегти з точністю їх межі і у всіх випадках здійснити всі різноманітні їх відносини". З цього висновок: "Тому необхідно бути місцю, де б їх початкові правила і дії були збережені. Звідси виходить необхідність четвертої установи, де б три попередні у всіх їх відносинах щодо державної влади зливались докупи і в цій єдності восходили б до верхнього її затвердження". Цю четверту установу Сперанський назвав Державною Радою. Томсинов В.А. Светило российской бюрократии. Исторический портрет М.М.Сперанского.- М.: Молодая Гвардия., 1991.- С.142-144.
Тобто Державній Раді передавалась важлива функція самодержавної влади – функцію узгодження діяльності різноманітних частин управління. Державна Рада була основним фактором, який зв’язував управлінські інститути в єдину систему.
Покладавши надію в здійсненні своїх проектів суспільно-політичних перетворень не законного государя, Сперанський розумів, що дії його владу будуть ефективні, якщо будуть створені надійні провідники його дій по всій території країни. Але хоча він і припускав управління країною за допомогою бюрократично організованого чиновництва, але лише в окремих межах. Він бачив зло бюрократичної організації управління, яке перш за все виявлялося в широких можливостях для свавілля. Головним заняттям центральної влади при бюрократичній організації управління була уніфікація контролю за різними відомствами, а також нагляд за зловживаннями, корупцією. Томсинов В.А. Светило российской бюрократии. Исторический портрет М.М.Сперанского.- М.: Молодая Гвардия., 1991.- С.145.
Цар, який по справжньому, а не ілюзорно прагнув керувати країною повинен був віддати здійснення влади і виконання своїх наказів спеціально створеним для цього станам – колегіальним органам, які повинні створюватись на початках виборності з представників різноманітних прошарків вільного населення. Перевагу станово-колегіальної організації здійснення влади Сперанський бачив перш за все в закладених в ній гарантій від помилкових рішень, свавілля. Мироненко С.В. Как Россия в начале XIXека чуть не стала конституционной монархией...-С.258.
В відсутності відповідальності перед більшістю міністрів і інших чиновників Сперанський бачив головну причину, за якою бюрократія перетворювалася в самодостатню організацію, що функціонувала, виходячи з особистих інтересів. Не відчуваючи ніякої залежності від суспільства і будучи в залежності від особи голови держави, чиновники починали весь зміст своєї діяльності бачити не в служіння вітчизні, а виключно в угоді примх стоячих над ними керівників. Гордин Я. Набросок портрета/ о государственном детеле м.М.Сперанском: 1772-1839// Знание –сила.- 1988.- №9.- С.46-47
Про головний свій проект 1809 року "Вступ до