Розділ ІІІ. Спроби модернізації двадцятих років ХІХ століття і причини повернення до реакції.

Переможне завершення Вітчизняної війни 1812 року, звільнення народів Європи від наполеонівського іга, здобуття Росією лідерського становища на світовій арені, тобто всі ті великі досягнення, якими позначилася для Росії середина 10-х років, не могло пом’якшити загострення внутрішніх протиріч і невирішених проблем. Країна була розорена війною, яка вимагала посиленого напруження всієї економіки і принесла великі матеріальні людські утрати. Великі збитки, які були нанесені кріпацькому господарству, збільшилися майже повним розладнанням фінансів. Росія пережила важку економічну кризу. І хоча федеральний устрій бува досить міцним, об’єктивні потреби розвитку заявили про себе з все більшою силою1.

Одною з головних проблем була в той час проблема конституційного обмеження самодержавної влади – ідея, яка носилась в повітрі після воєнної Європи. В 1815 році була подарована конституція Царству Польському, яке увійшло до складу Росії після перемоги над Наполеоном. В тому ж році була встановлена конституційна монархія у Франції, конституційний устрій отримали деякі німецькі князівства, була підтверджена шведська конституція. Значну роль в цьому грала й наполегливість російського імператора2. На думку російського дослідника С. В. Міроненко введення конституції в Царстві Польському мало для Олександра І особливе значення: це було для царя не лиш конституційний устрій нової частини імперії, а перший крок на шляху до конституції Росії.

Минаева Н. В. Правительственной конституционализм и передовое общественное мнение России в начале ХІХ в. – Саратов: Издательство Саратовского университета, 1982. – С. 201.

Жуковская Р. Н. К вопросу о реформаторських планах Олександра I // Вестник Санкт-Петербургского университета. Серия 2. История. Выпуск 3. – С. 93.

Виступаючи на початку 1818 року у Варшаві на відкритті першого польського сейму, Олександр І показав себе справжнім прихильником конституційного устрою. Все, що відбувалося у Польщі. він розглядав, як досвід введення конституції „згори”, як противага революційному шляху здійснення конституційних ідей, які імператор рішуче заявив. Більше того, він привселюдно заявив про можливість в майбутньому поширити конституційні порядки на всю Росію1. Промова Олександра І викликала різке засудження збоку впливових поміщиків, вищої бюрократії і аристократії.

Вже менше, ніж через рік після варшавської промови, обіцянки імператора почали набирати чітких окреслень – почалася робота над проектом російської конституції. У зв’язку з небезпекою супротиву з боку дворянства, робота велася в великій таємниці в Варшаві. Конституція створювалася під керівництвом значного державного діяча того часу, імператорського комісара при польському уряді М. М. Новосильцева, людиною з гострим розумом і сильною волею. Він був у числі так званих „молодих друзів” імператора ще до вступу Олександра І на престол, а тому добре уявляв собі напрямок думок царя. З ім’ям Новосильцева, як одного з активних учасників Негласного комітету були пов’язані перші конституційні проекти на початку царювання Олександра ІФ. Безпосереднім автором конституційного проекту був француз П. І. Пешар-Дешан, про якого говорили, що він „набив собі руку в Франції при підготовці і редакції” подібних творів2.

Як не намагалися тримати роботу над конституцією в таємниці, свідчення про неї просмокталися в європейську пресу. 21 листопада 1819 року в паризькій газеті Бенжамена Констана з’явилася заява про введення

Ключевський В. О. Сочинения в 5 т. – М. – 1985. – Т. 5. – С. 231.

Мироненко С. В. Как Россия в начале ХIХ века чукть не стала конституционной монархией // История Отечества: люди, идеи, решения. – М.: Издательство политической литературы. 1991. – С. 266.

конституції в Росії у недалекому майбутньому. А на основі листа з Варшави коротко повідомлявся її зміст.

Якою не була секретність цієї акції, зберегти її в повній таємниці не вдалося. Самим обізнаним в цій справі був прусський консул Шмідт, який восени 1819 року повідомляв в Берлін, що проект готується в великій таємниці. З його свідчення випливає, що навіть великий князь Константан Павлович нічого не знав про цю роботу. З донесення Шмідта ми дізнаємось, що імператор принаймні двічі вивчав підготовлений проект конституції і вносив в нього свої виправлення. Після цього Новосильцеву було наказано у двохмісячний строк скласти остаточний текст, розроблений в усіх дрібницях. Шмідту вдалося здобути копію документа, затвердженого царем, затвердженого царем, як „основа” і відправив її у Берлін. Цей документ, прикріплений до донесення Шмідта був названий: „Коротке викладення основ конституційної хартії Російської імперії”. Але це був не той пакет документів, який склав Дешан. По всій вірогідності, зауваження. які зробив імператор при знайомстві з цим першим варіантом проекту, вимагали досить значного доопрацювання. У зв’язку з тим, що часу не вистачало, то до приїзду Олександра І у Варшаву був підготовлений новий короткий документ, який містив загальні н принципово важливі положення. Сам він і був названий „Коротким викладенням основ”1.

По своєму об’єму „Коротке викладення основ” виправдовувало свою назву – воно складалося з двох з половиною сторінок друкованого тексту. Він був поділений на сім частин. Цікаво, що цей документ був на французькій мові і не був перекладений на російську. В цьому документі передбачалося чітке означення меж влади імператора. Згідно другої частини „Коротких викладень основ”, імператору надавалася лиш виконавча влада. Він проголошувався верховним головою церкви і держави. Функції імператора визначалися так: „Він один керує усіма військовими силами, проголошує війну, заключає договори, призначає на всі посади імперії тощо”.

1. Там само С. 36.

В наступній