Указ 9 листопада 1906 р. вніс корективи в законодавство 1861 р. щодо общини і общинної власності. Якщо до 1906 р. община вважалася влас-ником надільної землі і право користуватися нею належало всім її членам, то з 1906 р. селяни могли виділити із общини землю, якою ко-ристувалися, не рахуючись з волею общини. Земельний наділ ставав влас-ністю окремого селянина-господаря.

14 червня 1910 р, до Закону про вихід селян з общини від 9 листопа-да 1906 р. внесено доповнення, суть якого зводилася до того, що всі об-щини, в яких не було переділів з часу наділення їх землею, визнавались такими, що перейшли у спадкове володіння з правом особистої влас-ності господарів на користування землею. Думка одного члена такої общини ставала законом і поширювалася на все сільське товариство. Суть аграрної реформи зводилася до створення земельного фонду й передачі земель з нього селянам. Реалізація цього задуму мала бути такою: надати селянину земельну ділянку на перших порах тимчасо-во, а згодом — закріпити за селянином, вирізану з державних земель, забезпечивши водою та іншими агрокультурними умовами користуван-ня. Таким чином, поруч з общиною появився б заможний селянин, стійкий господар землі. Такий еволюційний шлях розв'язання селянської проблеми зводився до переростання селянських господарств у ви-щий тип — фермерські, орієнтовані на ринок. У процесі розвитку відно-син купівлі-продажу землі є неминучим природне скорочення помі-щицького земельного фонду. Для чіткого розуміння реформи важливо пам'ятати, що поміщицьке землеволодіння значною мірою також за-знавало руйнації.

Аграрний лад у Російській імперії П. Столипін вбачав у вигляді системи дрібних та середніх фермерських господарств і невеликих дво-рянських садиб, об'єднаних місцевим самоуправлінням. Насильницьке відчуження дворянських земель, знищення самого дворянства, на його думку, означало б ліквідацію вогнищ культури і агрокультури у се-лянській країні.

Спірним є питання про шляхи розвитку сільського господарства по-столипінськи. Одні вчені вважають, що американський шлях був провідним у реформуванні села, оскільки вихід селян з общини і створення хутірських господарств — це варіант американського фер-мерства. Інші дотримувалися протилежної думки — прусського шля-ху, за якого зберігалося поміщицьке землеволодіння. Ми ж думаємо, що це був своєрідний російський шлях, при якому існували елементи як американського, так і прусського шляху розвитку сільського госпо-дарства. Суть його полягала в тому, що він базувався на чотирьох укла-дах: державному, общинному, великому приватному та сімейно-трудовому, або малому приватному. Таким чином, економіка сільського гос-подарства була багатоукладною, що забезпечувало прогрес в аграрному секторі.

Запропонувавши реформування аграрного сектору, яке водночас пе-редбачало і важливі зміни у політичних відносинах на місцях, П. Столипін сподівався на підтримку не тільки трудящих, зокрема селян, а й царського двору. Проте придворні кола розуміли, що впровадження реформ означатиме неймовірний підрив дворянства та царського уря-ду. Внаслідок цього в лабіринтах імператорського двору відразу ж по-чало формуватися негативне ставлення до політики реформатора. Свід-ченням цього є відмова міністра фінансів В. Коковцева у кредитах Се-лянському банку, мотивувалося це тим, що нова Дума однак не затвер-дить Указ від 15 листопада 1906 р.

Але П. Столипіну згодом вдалося натиснути на міністра і домогтися розв'язання назрілого питання. За період його реформаторської діяль-ності на нього було вчинено 11 замахів як з боку правих, які не були зацікавлені в руйнуванні традиційного сільського укладу, так і з боку соціалістів, зокрема більшовиків та есерів, котрі, розраховуючи пришвид-шити майбутню революцію, прагнули до підвищення соціальної на-пруженості на селі. Ось що писала його донька Марія Бок-Столипіна: «Проведенням хутірської роботи, де кожен селянин ставав маленьким поміщиком, знищувалась партія соціалістів-революціонерів. Тому зрозуміле їх прагнення зупинити реформу... Робота цієї партії виражалась не тільки в агітації серед селянства.., але і в штучній агітації проти мого батька і організації постійних на нього замахів». З приводу діяль-ності партії більшовиків П. Столипін заявив, що «їм потрібні великі потрясіння, нам потрібна Велика Росія!».

ІІ. Роль Селянського поземельного банку

Значне місце у проведенні аграрної реформи належало Селянському поземельному банку, який був створений у 80-х роках XIX ст. У нових умовах реформування села йшлося про його зміцнення шляхом роз-ширення операційних функцій. На Селянський банк покладалося зав-дання купівлі поміщицьких землеволодінь і продажу земельних діля-нок селянам за пільговими цінами з двадцятирічним кредитом. Крім того, у банк передавалася більшість удільних земель і степових угідь, внаслідок чого зменшувалися володіння царської сім'ї, землі Алтай-ського округу ставали місцем для влаштування переселенців.

За три десятиріччя діяльності Селянського банку відбулися помітні зміни в соціальній структурі покупців. Якщо спочатку основну части-ну земель купували общини і товариства, то згодом перевага була на боці приватних селян-покупців. Про цю тенденцію свідчать такі циф-рові дані: якщо з 1883 до 1907 р. одноосібно було придбано 207 тис. десятин, а общиною і товариствами — 9525 тис., то у 1908 р. відповідно 152 і 867 тис. За 1909—1912 рр. картина різко змінилася: одноосібни-ки одержали понад 2,9 млн, а колективи — 2,35 млн десятин. Водночас розширилися розміри ділянок одноосібників, середня площа яких збіль-шилася за 1908—1913 рр. з 10 до 18 десятин.

Значну частину оплати кредиту брала на себе держава, а відтак се-лянину в результаті допомагали всі верстви населення, всі платники податків. Банк збільшував кредити селянам, здешевлював їх. Він пла-тив більший відсоток за своїми зобов'язаннями, ніж платили йому селяни. П. Столипін розумів: щоб здійснити