на 20—25%. Урожай основних зернових культур зріс з 2 млрд пудів у 1884 до 4 млрд пудів у 1911 р., тобто подвоївся. У період з 1909 до 1913 р. виробницт-во зернових перевищило на 28% таке саме виробництво в США, Арген-тині, Канаді разом узятих. Різко зріс експорт сільськогосподарської про-дукції. На зовнішній ринок вивозилося зерно, цукор, масло тваринне, яйця, домашня птиця, коні, сирі шкури, насіння льону та кормових трав тощо. В 1912 р. було вивезено на продаж в Англію масла тваринного на 68 млн крб., що перевищувало (в крб.) у 2 рази вартість річного видобутку сибірського золота. Порівняно з 1894 р. поголів'я коней збільши-лося на 37%, а великої рогатої худоби — на 63%. Споживання м'яса в містах імперії в 1913 р. становило 88 кг у рік на душу населення.
Імперія ставала головним виробником сільськогосподарської про-дукції в Європі і навіть у світі. І це в умовах розгортання селянської реформи, що в силу певних причин так і не була завершена. Крім цьо-го, слід зазначити, що в результаті аграрної реформи посівні площі в окремих регіонах розширилися від 55 до 75% особливо в Сибіру, на Північному Кавказі, у Нечорноземному центрі Росії. Землі названих ре-гіонів раніше вважалися «незручними» для обробітку, тепер сильний господар зміг їх обробляти і збирати на них врожаї.
Завдяки виділенню селян з общини на хутори та відруби розшири-лися посівні площі в Україні та збільшилися валові збори сільськогос-подарської продукції. Тільки за 1910—1913 рр. посівна площа в Укра-їні зросла на 900 тис. десятин і в 1913 р. становила 22,9 млн десятин. В українських губерніях переважали зернові культури, які в 1913 р. зай-мали 90,5% загальної посівної площі. Найбільш інтенсивно зернове гос-подарство розвивалося на Півдні, а також у Лісостеповій зоні. Про його досягнення свідчить розвиток борошномельної промисловості, що налі-чувала понад 400 підприємств. Крім того, напередодні 1914 р. в Україні налічувалось 120 тис. невеликих вітряків і водяних млинів, близько 10 тис. відносно великих млинів і близько 700 млинів промислового значення. Висока товарність господарювання в Україні дозволяла їй за обсяга-ми продажу продукції землеробства на європейському ринку тримати першість серед інших землеробських регіонів Російської імперії. Вна-слідок розвитку зернового господарства експорт зерна у південних сте-пах України досяг великих розмірів, а продаж зерна з південних портів був важливим джерелом одержання валютної виручки на світовому ринку. Востаннє зерно експортувалося в 1914 р. з Миколаєва в Англію, Францію, Норвегію, Бельгію, Німеччину, Голландію, Італію, Австрію, Іспа-нію, Туніс. Із загального експорту пшениці, що здійснювався імперією, на Україну припадало 90%. На світовому ринку користувалася попи-том така сільськогосподарська продукція, як м'ясо, олія, тваринне мас-ло, сало, цукор, жива худоба, домашня птиця, вовна тощо.
Впродовж 1901—1917 рр. виробництво цукру-піску в Україні стано-вило 78—85%, а цукру-рафінаду — 73—75% від загального виробниц-тва цукру в Російській імперії.
Серед переробних галузей сільськогосподарської продукції України значного розвитку досягло винокуріння. В 1913 р. в Україні функціо-нувало 586 винокурних заводів, які продукували 13,5 млн відер спирту, що становило 11,5% загальноросійського виробництва. До 1914 р. на винокурних заводах перероблялося 15% усього врожаю картоплі, а в Подільській губернії переробка картоплі на спирт дорівнювала 35—40% збору врожаю.
Винокурна промисловість на Волині посідала помітне місце серед інших губерній України. Так, у 1911 р. тут діяло 125 невеликих за роз-мірами винокурних заводів. Ними було вироблено 5244 тис. відер спир-ту. Загальна, продуктивність заводів оцінювалася в 2 886 776 крб.
Винокуріння Волинської губернії мало різко виражений сільсько-господарський характер, оскільки тут понад 90% заводів належали до типу сільськогосподарських. Основною сировиною для винокуріння була картопля, що становила в середньому 62,9% загальної кількості перероблюваної продукції. Крім картоплі, сировиною слугували пато-ка та зерно. Переважним типом винокуріння був хлібно-картопляний — 96% від усіх заводів.
За розмірами виробництва спирту Волинь посідала сьоме місце в Російській імперії. Вживання спирту в губернії в 1911 р. становило 0,41 відра на душу населення, тоді як на Поділлі — 0,58 відра, а на Київщині — 0,67 відра. Споживання спирту волинянами було незнач-ним і мало тенденцію. З Волинської губернії активно вивозили спирт у сусідні губерні. У передньому за десятиріччя вивіз спирту з губернії за кордон становив 30% загальноросійського вироб-ництва. Спирт відправлявся головним чином на турецькі ринки.
Винокуріння було не лише прибутковою галуззю промисловості, а й особливою формою організації сільськогосподарського виробництва, що мало важливе значення в умовах Полісся. Невід'ємний складник по-ліських сівозмін землеробства — культура картоплі добре підходила до місцевих ґрунтових умов. Вона широко використовувалась у галузі тва-ринництва та винокуріння, що стало помітним фактором у розвитку продуктивних сил поліського регіону.
На відміну від общини хутірські та відрубні господарства виявились більш результативними. Відомий історик М. Покровський наводить деякі дані про стан справ у селянських господарствах. На півдні Украї-ни, зокрема у Бердянському повіті, общинні землі дали за 1912—1913 рр. по 6,5 ц озимої пшениці і 8,1 ц ячменю з гектара, а хуторяни зібрали по 10,2 ц пшениці і 10,4 ц ячменю з гектара. Внаслідок підвищення врожаїв експорт хліба порівняно з початком століття майже подвоївся (якщо взяти 1900 р. за 100% , то в 1911 р. мали 196%). І це за тих умов, коли населення повністю було забезпечено продуктами харчування, а легку промисловість — сировиною, оскільки в дореволюційній Росії не практикувався метод вивезення за кордон сільськогосподарської про-дукції, якщо нею не