Однак під впливом розвиткукапіталізму дворянство або розорювалось або переходило в стан буржуазії і було готове до політичного співробітництва з ними. Таким чином, руйнувалась опора царського самодержавства, що в свою чергу вело до кризи державного устрою, ломки старої системи.

1. В.А.Емец Механизм принятия внешнеполитических решений // История внешней политики России: конец 19 – начало 20 в. – М., 1997. – с. 54

2. История СССР 1861-1917гг. – М., 1990. – с. 147

Перед владою постала задача: або збереження існуючого устрою репресивними методами, або його модернізація. У вищих керівних сферах не було єдності у вирішенні даного питання. Одні (міністр фінансів Вітте, міністр внутрішніх справ Святополк-мирский та ін.) вважали за необхідне провести економічні, соціальні і політичні реформи, щоб привести державний лад Росії у відповідності з потребами розвиваючого індустріального суспільства. Інші (обер-прокурор ННННН К.П. Победоносцев, І.Н. Дурново, міністри внутрішніх справ Сипягін, Плеве) не визнавали змін у економічному житті суспільства, вимагали розправи з революціонерами і опозицією, намагались посилити ідеологічний натиск на суспільну свідомість в дусі теорії „офіційної народності”.1 Вибір політичного курсу цілком і повністю залежав від самодержавця. Він був схильний до прийняття рішень, спрямованих на консервацію існуючих порядків, і тільки в критичних обставинах вимушений був погодитись на зміну державного устрою.

Продовжувався процес перегляду реформ, проведених в 60-70-х рр.. Царська влада пішла на видання великої кількості так званих „тимчасових правил”, що вносили зміни в старі закони. В силу склавшихся ситуацій самодержавство не могло показувати лиш „вовчу щелепу”, воно повинно було демонструвати „хвіст лисиці”. Особливо це проявилось у створенні царською владою так званих Зубатовських організацій. Зубатов, будучи начальником політичної поліції в Москві, а згодом головою політичного департаменту в Міністерстві внутрішніх справ, з метою відволікти робітників від боротьби з царизмом почав створювати на заводах і фабриках різні робітничі організації, що займались лиш культурно-просвітницикими справами.

Зубатовці намагались створити враження у робітників, що цар і його керівництво турбуються про потребя робочого класу і що монарху однаково близькі як інтереси політиків та капіталістів, так і інтереси простих людей -

1. Вопросы истории России 19- начало 20 в. – Л., 1983. – с. 163

робочих та селян.1 З метою „єднаня царя з народом” зубатовці організували в 1901р. похід народу в Кремль до пам’ятника Олександра 2.

Царська влада не оминула тимчасових каторжних правил і у відношенні селян. Щоб нагадати про існування деспотичного самодержавства, селян карали цілими селами, віддавали під суд, зсилали на каторгу. За нанесені поміщикам збитки в результаті селянських заворушень, влада наклала на селян додатковий податок в 800 тис. рублів.

Безсумнівно. царат розумів, що одними репресіями аграрно-селянське питання не вирішиш. В 1902р. було утворено „Особливу раду з питань сільськлгосподарськрї промисловості”. Пропозиція Вітте про розширення майнових і громадянських прав селян, про перехід від общинного до хутірського землеволодіння під прапором консервативною бюрократії виявилась „передчасною”. Маніфест у лютому 1903 підтвердив недоторканість общинного землеволодіння.

На нашу думку, це було ще одним свідченням утопічної ідеї збереження самодержавного ладу на фоні бурхливого імпералістичного розвитку.

Важливим свідченням наростання соціально-політичної кризи в країні був рух демократичної інтелігенції. З середини 90-х років ХІХ ст. вони виступили проти політичної сваволі, вимагали політичних свобод. Прошарок інтелігенції був явищем новим в історії Росії. Будучи консервативною монархією із деспотичним керівництвом, вона всіляко відсторонювалась від проявів вільнодумства. Сама ж ідеологія царизму була спрямована на сліпе підпорядкування основної маси, на першість російської нації та її богообраності. Поява інтелігенції вносила поступово в суспільну свідомість ідеї інших держав-націй, провокувала суспільні зміни, розхитувала 2віковічні” підвалини самодержавної влади.

Інтелігенція була єдиною групою, яка будучи більш чи менш

1. История СССР, 1861-1917. – М., 1990. – с. 181

незалежною від впливу станової психології, зосереджує навколо себе всезагальну творчість. Вона була оплотом вчених, письменників, юристів, лікарів, художників, артистів, які організовували легальні товариства. На їх засіданнях йшло гостре обговорення політичних питань.

Найбільшу активність проявляла молода частиниінтелігенції – студенство. Тяжість матеріального і юридичного становища, антидемократична політика влади в області вищої освіти – все це створювало підгрунтя для росту невдоволення в межах вузу. На почтку ХХ ст. значна частина радикального студенства перейшла до відкритої політичної боротьби, оголосивши про свою солідарність. Студенство стало організатором багатьох суспільних виступів. Хочемо відмітити, що в процесі боротьби в молодому осередку формувались майбутні державні діячі – учасники Лютневої і Жовтневої революцій.

Як бачимо, інтелігенція являється не лише творцем усіх нематеріальних цінностей, що знаходяться в культурному обігу, але й незамінним розподільником них; без неї неможливий прогресивний рух цивілізації. Вона стоїть на стороні всіх елементів національної свідомості і в новому столітті стала їх керманичем.

Державне єдинство побудоване на широкому і міцному фундаменті, як національна свідомість всіх народів, надбанням якого стали загальні політичні ідеали, створені творчою думкою правлячої національності.1

Кожен день правлячого режиму імперської національної політики доказує це.

Після революції в Росії виникла нова система політичної організації держави, яка отримала назву „третьочервнева монархія”.

Верховна влада була змушена піти на зміни соціально-політичної системи Росії. В ній склались нові державні структури, що свідчили про розвиток парламентаризму. Було досягнуто деякого обмеження

1. М.А.Словинский. Русская интеллигенция и национальный вопрос // Вехи: Интеллигенция в России. – М., 1991. – с. 419

самодержавства, хоч у царя залишалась можливість прийняття законодавчих рішень і вся повнота виконавчої влади.

Змінилось соціально-політичне становище громадян