Вся шкільна система Росії перебувала в жалюгідному стані, але в Україні справи стояли ще гірше, бо національна дискримінація посилювала згубні наслідки загальної соціальної та освітньої політики. Українська мова була заборонена в школах як мова навчання і як предмет водночас. Вся шкільна програма включно з поясненням мала вестися російською мовою. Українська вважалася не мовою, а „діалектом, напівдіалектом чи говіркою всеросійської мови, одне слово, місцевим наріччям, і, як така не мала права на самостійне існування... у школах”.2 Шкільний навчальний план не мав українського змісту: українська історія, література, культура не вивчалися, а такі дисципліни як географія та природничі науки, лиш мимохідь згадували про „Малоросію”. Російська школа позбавляла тих небагатьох українських дітей, навіть, найелементарнішої освіти. Оскільки навчання велося незрозумілою мовою, вони мало чому вчились, та й те швидко забували.

Шкільне питання, як зазначив Отто Бауер, одне з найважливіших з-поміж усіх національних питань, бо загальна національна освіта – одна з найбільших опор нації. Ті, хто мав засоби й талант не могли вчитись по-українськи, тому вони вивчали російську мову, в відтак – не відчували

1.Т.Гунчак Україна: перша половина 20 ст. Нариси політичної історії. – К., 1993. – с.91

2. Т.Гунчак Україна: перша половина 20 ст. Нариси політичної історії. – К., 1993. – с.104

особливої потреби в мові особливої потреби в мовіій. Як писав М.Костомаров: „наше відчуття національності гине з освітою”.1 Це заважало появі інтелігенції – єдиної групи, яка будучи більш чи менш незалежною від впливу станової, професійної психології, концентрує в собі всі риси всезагального генія, є осередком всезагальної творчості. Без неї неможливий поступальний рух всієї цивілізації даного народу. Інтелігенція стоїть на стражі всіх елементів національної свідомості.2

Русификаторська політика царату поширилась на громадські організації – громади „Просвіти”, товариства, братства, гуртки, клуби, бібліотеки. Під тиском реакції припиняли свою видавничу та пропагандиьку роботу найпоширеніші організації. Першими жертвами стали щоденні та тижневі газети, зокрема ті, що призначались для селянської аудиторії. Реакція поновила весь арсенал дрібних переслідувань. Українська видавнича діяльність хиріла доти, доки революція 1917р. не розчистила шлях до її розвитку. Всі заходи проти українського друкованого слова мали одну мету. Вони цілеспрямовано запроваджувалися, щоб позбавити провід новоутвореного українського руху можливості впливати на селянські маси.3

Українське національне життя жевріло на суспільства. Читаючи звіти про цей період, дізнаємось. що театральні трупи і аматорські хори, - єдина відкрита форма українського культурного життя. Проте загал сільського суспільства залишався неорганізованим. Національні інфраструктури не вкорінилися в український грунт і не породжували міцного відчуття національної солідарності.

Як наслідок, величезна маса українського селянства мала слаборозвинуте відчуття своєї національної ідентичності. „Дрібний самостійний селянин... дивиться на світ крізь батьківські окуляри, він носить

1. Геополітичне становище України на межі 19-20 ст. // Історія України. – 2001. - №36. – с.2

2. М.А. Славинский Русская интеллигенция и национальный вопрос // Вехи: интеллигенция в России. – М., 1991. – с.415

3. Кравченко Соціальні зміни і національна свідомість в Україні ХХ ст. – К., 1997. – с.47

батьківську одежу, балакає мовою батьків.”1

Національна ідентичність не існує природньо. Вона створюється провідними соціальними групами, які розробляють і політизують наявні культурні ознаки. В таких аграрних суспільствах, як Україна, довгий час єдиною групою, здатною вести народ до державності, була шляхта.

Хочемо відмітити, що після того. як лівобережна”шляхта” зрусифікувалась у процесі утвердження себе саме як дворянства у всеросійській системі, воно перестало бути провідником національного руху. У цьому випадку русифікація була переважно добровільною. Те. що більшість представників цього дворянства походило з простих людей, робило зросійщення привабливим. Вони змінювали свої прізвища: „Розум” – „Розумовський”.

Як наголошував .І.Рудницький, царська політика щодо України помітно відрізнялась щодо політики інших національностей. Царизм пригноблював поляків, фінів чи грузинів, але не заперечував їх як самобутні і окремі нації. Щодо українців, то. згідно з офіційною догмою, вони були малоросійським відгалуженням триєдиної російської нації.2 Така політика мала два наслідки. По-перше, якщо особи українського походження . які належали до відповідного стану, погоджувались відмовитись від своєї національної ідентичності, то вони не зазнавали дискримінації. По-друге, систематично реприсовувались всі, хто зберігав виразну національну ідентичність, як у політичній так і у культурній сфері.

Завдання модерного націоналізму – мобілізувати людей та об’єднати їх у нову національну державу. Цього можна досягти лише шляхом демократизації соціальної структури та інтеграції нижчих класів у націю. Дворянству це було не до снаги. А місцевий український клас капіталістів не розвинувся, і це трапилось не з огляду на демократичні національні риси народу, а, радше, через економічну відсталість і несприятливу фінансову та

1. . Кравченко Соціальні зміни і національна свідомість в Україні 20 ст. – К., 1997. – с.49

2. Г.Наш Історія українського народу. – К., 1993. – с.25

інвестиційну політику царизму.1

Хоча аграрна дрібна буржуазія відіграла значну роль у національному русі, слабкість неаграрного сектора була найважливішим чинником, що зумовив неймовірні труднощі українців на шляху національного самовизначення. Не визнаний місцевою дрібною буржуазією та інтелігенцією, український рух не міг знайти собі місця серед робітничого класу. Пролетаріат великих міських дворів був російським.

Отже, на межі ХІХ-ХХ ст. Україна була розчленована як у географічному, так і у політичному відношенні між двома імперіями. Політика абсолютиської Росії мала виключно реакційний характер з позиції великодержавного шовінізму.

1.Кравченко Соціальні зміни і національна свідомість в Україні 20 ст. – К., 1997. – с.61

Висновки

Підводячи підсумки даного дослідження необхідно ще раз