Поряд з боротьбою за ліквідацію османської загрози, Австрія продовжує боротьбу за утвердження своєї влади в словенських землях (Штірія, Карінтія, Крайна, Гориця та інші). Ці землі стали об’єктом боротьби з другої половини XVI століття між Габсбургами і графами Цельськими. В першій половині XV століття графи Цельські, яким належали володіння в Штірії, Крайні, Карінтії, Угорщині і Славонії, здійснили спробу об’єднати під своєю зверхністю слов’янські землі на північному сході Австрії. Однак, після того, як в 1456 році останній граф Цельський був вбитий угорськими феодалами, Габсбурги змогли остаточно утвердити свою владу в словенських землях [26, с. 166].

У 1408 році турки вперше з’явились в австрійських південнослов’янських володіннях. Це була перша звістка про страшну небезпеку, яка нависла над Словенією з початку XV століття і загрожувала їй більше як двісті років. Щоправда, після 1408 року у зв’язку з внутрішньополітичною боротьбою за владу в Османській імперії, итурецькі нашестя деякий час не повторювались. Проте уже в другій половині XV століття турки з новою силою накинулись на слов’янські землі. В період з 1469 по 1483 роки їх походи відбувались щорічно, а інколи і по декілька разів на рік. Відомо, що в 1473, 1476, 1478, 1480, 1483 роках турки здійснили напади через Крайну до Каринтії, сильно спустошили цей край [55, с. 146].

В 1476 році турки здійснили один із самих руйнівних нападів на словенські землі. Протягом чотирьох місяців вони грабували ці території, не зустрічаючи опору збоку місцевої австрійської влади. Це стало поштовхом до організації в Карінтії селянського таємного союзу, який поставив собі за мету самостійно організувати оборону від турків. В березні 1478 року він підняв повстання, яке згодом охопило велику частину південної Карінтії. Повстанці мали намір добитись надання союзу законних прав. Це по суті означало, що він домагався автономії словенських земель в складі Австрії. Зокрема члени союзу вимагали прав на самостійне встановлення розмірів військових податків і проведення їх збору, на судову владу, а також на виконання деяких інших адміністративних функцій. З цим не погодився австрійський герцог Фрідріх ІІІ Габсбург і запропонував феодалам розпочати підготовку до придушення повстання. Цією роз’єднаністю скористалися турки-османи, що в 1478 році в битві біля Гоггау розбили повстанців [26, с. 166-167].

Щоправда з 1463 року ці слов’янські території були в сфері впливу Угорщини, якою правив Матяш Корвін. Фрідріх ІІІ Габсбург зберігав за собою тільки угорський королівський титул. Однак в кінці XV століття австрійський правитель вступив в боротьбу за повне підпорядкування цих земель Австрії. Її результатом було те, що в 1490 році після смерті М.Корвіна вони знову відійшли до Габсбургів, які утворили з цих земель так звану Внутрішню Австрію. Словенські території з цього часу були тісно пов’язані як економічно, так і політично з іншими габсбургськими володіннями, тобто стали складовою частиною Австрії.

Отже, зовнішня політика Австрії протягом XІV-XV століть спрямовувалась на ліквідацію османської загрози, яка насувалась до її кордонів, а також на боротьбу за утвердження свого панування в слов’янських землях – Штірії, Карінтії, Крайні, Гориці. Її результатом стало територіальне розширення австрійських територій, а також необхідність створиської міцної централізованої держави, яка б змогла ефективно вести боротьбу з Османською імперією.

З кінця XV століття в Австрії проходив процес створення міцної централізованої абсолютної держави. Ініціатором цього процесу був Максиміліан І Габсбург без якого „неможливо уявити собі історію австрійської централізованої влади” [55, c. 426].

В 1490 році Максиміліан повернувся в невеличку область Австрії, яка ще підкорялась Габсбургам. Звідси, з міста Грац, він розпочав боротьбу за повернення своїх спадкових володінь. Після смерті угорського короля М.Корвіна, використовуючи князівські міжусобиці в Угорщині, Максиміліан І заволодів Віднем, Нижньою Автрією, Штірійською маркою і Карінтією і розпочав війну на кордонах Західної Угорщини. Він вирушив зі своїм військом до резиденції наступника М. Корвіна Владислава і змусив його укласти Пресбургський мир, за яким Угорщина відмовилась від усіх своїх зазіхань на австрійські території [44, с. 52].

Таким чином, Максиміліан І зміцнив свою владу над усією Австрією ф створив тим самим грунт для створення сильної і централізованої держави.

Першим його заходом стало проведення адміністративних реформ, завдяки яким порівняно слабо об’єднана Австрія за короткий час перетворилася в міцну абсолютиську державу.

Адміністративні перетворення Максиміліана спрямувались на створення чиновницького апарату професіоналів, за яким наглядають князівські комісари, призначені австрійським королем. У 1491 році було організовано перше центральне відомство для усіх австрійських земель – придвірна палата, яка поєднувала функції центрального міністерства фінансів і вищого апеляційного суду. В 1494 році ці два відомства були поділені і установа, що займалась фінансами, почала називатись „казенна і розрахункова палата”. З 1513 року в Австрії почав діяти єдиний кримінальний і податковий кодекси. Зовнішня політика була прерогативою імператора та його родичів. Представники різних суспільних верств в державних органах влади або входили до складу міністерства, або мали право протесту проти їх рішень.

До приходу на престол Максиміліана станові зібрання різних областей проводили свою діяльність абсолютно незалежно один від одного. Тільки один раз, незадовго до приходу Максиміліана до влади, коли існувала загроза турецького нашестя, стани Верхньої і Нижньої Австрії зібрались для спільної