Отже, зовнішня політика Австрії в південнослов’янських землях пов’язана з експансійною політикою Османської імперії у середині XIV-XVI століттях. На її початковому етапі, коли тривав процес утвердження династії Габсбургів на австрійському королівському престолі (XIV-XV століття) вона проходила в руслі зовнішньої політики Священної Римської імперії Німецької нації і була спрямована на відсіч турків-османів з Європи. Паралельно з цим процесом Австрія приєднала до своїх володінь словенські південнослов’янські землі, які стали її внутрішньою територією. Однак поразки європейських військ у боротьбі з османами спричинили до реальної загрози їх просування вглиб Європи. Це змусило негайно її мобілізуватись, зміцнювати свої внутрішні сили, вести багатовекторну дипломатичну політику. Подібні процеси відбулись і в Австрії, яка в XVI столітті стала міцною централізованою державою з організованим адміністративним управлінням і армією. Основним вектором зовнішньої політики Австрії і надалі залишилась боротьба з Османською імперією. Австрійський правитель і його адміністрація перш за все спрямували свої зусилля на те, щоб не допустити просування турків у внутрішні райони країни і саме тому розпочали активно посилювати свій вплив в Угорщині. Це було зроблено для то8го, щоб створити нову буферну територію, яка була віддалена від австрійських кордонів і саме на ній тривала боротьба з турками. В кінцевому результаті зовнішня політика Австрії призвела до того, що під її контроль попали західні і північно-західні угорські території (Хорватія), а в результаті австро-турецьких війн XVI століття була підірвана могутність Османської імперії.