Міцна, централізована влада у поєднанні з численними елемента-ми первіснообщинного ладу, з домінуючім в економіці землероб-ством складають особливість всього спартанського (і взагалі дорійсь-кого) ладу.

Багато суспільно-політичних та державно-правових інститутів Спарти пов'язують з іменем легендарного мудреця і законодавця Лікурга, в образі якого злилися, згідно з легендою, риси людини і бога (VIII ст. до н.е.). Лікург, що був дядьком і вихователем спартанського царя, за повелінням дельфійського оракула склав збірник законів — ретру (бук-вально — "угоду"), оскільки в суспільстві на той час значно поглибила-ся майнова диференціація, загострилися соціальні відносини, росло незадоволення бідноти, почалися заворушення. Закони ці мали на меті згладити гострі суперечності, стабілізувати основи суспільного ладу й державного устрою країни.

Лікург, окрім того, провів велику земельну реформу, яка покінчила з існуючим доти засиллям аристократії, накопиченням в її руках зе-мельних володінь. За переказами, Лікург поділив усю територію Спар-ти на дев'ять чи десять тисяч рівних ділянок (клерів) за кількістю спартанців-чоловіків, котрі становили ополчення. Кожен за жеребкуван-ням отримав ділянку, якою користувався, але не міг розпоряджатися (купувати, продавати, дарувати тощо). Вважаючи свою місію вико-наною, він покинув країну, взявши з громадян присягу не порушува-ти встановлених законів і порядків. Після смерті Лікурга йому у Спарті збудовано храм, а сам він оголошений героєм і богом. Згодом ім'я Лікурга для спартанців стало символом справедливого та ідеального) вождя, патріота.

В наступні століття відбувається значне розширення території Спарти, оскільки загарбання сусідніх земель стало рушійною силою зовнішньої політики країни. Однією із перших загарбано Мессенію, поневолено її населення. Далі захоплено ще декілька територій і міст — "полісів" Пелопонесу, інші примушено вступити у ство-рений Спартою т. зв. Пелопонеський союз (Корінф, Мегари, Мікени, Мантінею та ін.). В результаті Спарта стала однією з найвпливовіших і наймогутніших держав Стародавньої Греції.

Історія держави і права зарубіжних країн. Навчальний посібник /під загальною редакцією доктора юридичних наук, професора Дякули О.М. – Київ: НАВСУ „Правові джерела” 2000 34ст.Отже, одна з держав Стародавньої Греції - Афіни являє собою зразок рабовласницької демократії.

Друга – Спарта – одна з найвідсталіших, яка зберегла значні пережитки первісно-общинного ладу. Спарта являє собою своєрідну рабовласницьку аристократію. Водночас це наймогутніші з грецьких держав-міст, які помітно вплинули на розвиток як інших грецьких держав-міст, так і народів. Культура Стародавньої Греції для Європейської цивілізації мала неоцінене значення.

Ф.Енгельс вказував, що універсальна обдарованість і досягнення маленького народу забезпечили йому в історії людства місце, на яке не може претендувати жоден інший народ.

Суспільний лад

Як зазначалося вище, суспільний розвиток Спарти носив застійний характер. У правових відносинах, побуті, сімейному житті зберігалися численні пережитки родо-племінного устрою, діяли старі звичаї, обря-ди, традиції.

Усе населення Спарти поділялось на три групи: спартанців, періеків та ілотів. Пануючою верствою були, звісно, спартанці. Вони були наділені всією повнотою особистих, економічних і політичних прав та привілеїв. Всі здатні носити зброю і озброюватись власним кош-том спартанці, тобто воїни, становили "общину рівних". Община довгий час поділялася на три дорійські філи (племена), ті — на фратрії. Кожен спартанець належав до якої-небудь філи. Але все більш родовий лад витіснявся державним, і родові філи змінювали-ся територіальними. Щодо самих спартанців, то їхня держава, полі-тичний режим, право були демократичними, а щодо маси залежного населення — аристократичною формою правління, тиранічною за методами і суттю.

Рівноправних спартанців у IX-VIII ст. до н.е. налічувалося близько 9-10 тис. чол., а у V ст. до н.е. їх вже було не більше 6 тис. Рівноправним спартанцем вважався тільки той, обоє батьків якого були громадяна-ми Спарти.

Після досягнення повноліття — 20 років — спартанець ставав повноправним громадянином і воїном. Одне було невіддільне від іншо-го. Спартанець не воїн не був повноправним громадянином.

"Община рівних" була військовою общиною з колективною влас-ністю і колективною робочою силою. Всі її члени вважалися рівно-правними. Матеріальну основу общини становила земля, оброблюва-на підкореним населенням, — ілотами. З колективної землі кожен спар-танець за жеребкуванням одержував ділянку (kleros) разом з ілотами, плодами праці яких і користувався. Ця земля передавалася у спадок, але не підлягала відчуженню: продажу, даруванню і т.п. Земельні наді-ли спочатку були однаковими, проте згодом з'явилася нерівність у май-новому становищі різних громадян, хоч і надалі вони йменувалися homoioi — "рівні". Нерівність виникала насамперед внаслідок поділу землі між спадкоємцями після смерті батьків: кожен із спадкоємців мав меншу ділянку, ніж інший громадянин, який свою землю не ділив. Крім того, якщо землю успадковували дочки, то при одруженні з ними хтось, звичайно, збільшував своє землеволодіння.

Сам спартанець не міг займатися господарством, працювати. Він повинен був мешкати у столиці, яка була, по суті, військовим табором.

Весь лад і все життя в Спарті мали військовий характер. Побут мирно-го часу спартанців мало чим різнився від умов воєнного часу. Більшу частину часу спартанці-воїни проводили разом в укріпленому таборі: займалися військовими вправами, гімнастикою, фехтуванням, бороть-бою, бігом тощо. Кожен спартанець щомісяця вносив певну кількість продуктів для спільних трапез — так званий сиситій, участь в яких була обов'язковою. Нікому не дозволялось харчуватися вдома. Обов'язко-вою стравою на цих трапезах була юшка з бичачої крові, яка нібито додавала сили й мужності.

Ті громадяни, які через бідність не могли робити внески, виключа-лися з числа