Виховання дітей у Спарті було справою держави. Новонародже-ну дитину батько повинен був принести геронтам (див. далі), які вирішували: жити їй чи ні. Якщо дитина була слаба, мала фізичні вади, то її вбивали (вкидали у скелясте урвище). Залишали тільки міцних і здорових дітей, з яких виростали добрі воїни і матері. З семирічного віку хлопчиків забирали у батьків і віддавали у спе-ціальні табори, де вони під керівництвом особливих вихователів (педономів) проходили спеціальну виучку, їх виховували фізично за-гартованими, нечутливими до болю, голоду, втоми. Виховували почуття глибокого патріотизму, дисциплінованості, безумовного підпорядкування наказам властей і командирів. Дітей привчали спо-живати грубу, абияку їжу, одягатися в грубий, невибагливий одяг, спати на твердій постелі або й без неї, у простих житлах (без вікон і дверей) чи під голим небом.

М.Черниновский «Всеобщая история государства и права». – М.:Юрист 1996, 73 ст.Діти постійно перебували разом: разом вчилися грамоти, грали-ся, їли, спали. Голови стригли їм наголо, ходили увесь час босі. Го-лодним дозволялося самим здобувати собі додаткову їжу, навіть шля-хом крадіжки. Але спійманих на цьому жорстоко били. Хлопці ку-пались і мились тільки в холодній воді, нічим не змащували свого тіла. У старшому віці починалася військова виучка, яка тривала до 20-річного віку. Хлопців вчили скромності, невибагливості, маломовності. Спартанець повинен був висловлюватись просто, коротко.

Хрестоматійною стала історія про спартанського підлітка, який украв лисицю і сховав її за пазуху. Разом з тим стояв на плацу , не сміючи покривитись від болю, поки лисиця вигризла його живіт.

Для перевірки фізичної витривалості у храмі Артеміди часто влаш-товували справжні бичування підлітків. За екзекуцією стежили жерці. Підлітків призначали на важкі фізичні роботі, які вони мусили ви-конувати без будь-якого ремстування. За поведінкою молоді стежи-ли не тільки вихователі, а й усі громадяни під загрозою штрафу і безчестя за недбалість. В основу всього виховання був покладений принцип: перемагати в бою і підкорятися вождям. Це робилось, як вважали, з благородною метою: процвітання держави і добробуту її населення.

У віці з 20 до 60 років кожен спартанець повинен був відбувати військову службу. З 20 років наставала й громадянська рівноправність (не з 30, як вважалося раніше). Правда, деякі права спартанець набував тільки з 30-річного віку — одружуватись, бути обраним на посаду ефора (див. нижче). Одруження було обов'язковим. Небажання одружува-тись, затягування з цим або одруження чи відмова від нього з корисли-вих міркувань — підлягали покаранню.

Макарчук В.С. Історія держави і права зарубіжних країн. – Київ: АТІКА, 2000 Разом з тим не можна не відмітити іншу сторону медалі – високий бойовий дух цього народу. Коли перський розвідник перед битвою у Фермопільській ущелині підкрався до їх табору він не повірив своїм очам. Спартанці розчісували один одному гребенем волосся. Однак значні люди пояснили цареві Ксероксу, що ці 300 чоловік готуються до неминучої смерті. І справді, усі до одного полягли, але ніхто не покинув поля бою. Спартанські матері проводжали своїх дітей у бій з словами „з щитом або на щиті”. Боягуз-утікач, щоб легше бігти від озброєного ворога, завжди кидав важкий щит. На щиті завжди приносили з почесностями убитого бійця.

Немалу увагу в Спарті приділяли й вихованню жінок, які зай-мали в суспільстві дуже своєрідне становище. Молоді спартанки до заміжжя вчилися грамоти, ведення домашнього господарства, займалися тими ж фізичними вправами, що й юнаки: гімнасти-кою, бігом, боротьбою, киданням диска та списа й ін. Виховання жінок розглядалось як важлива державна справа, бо на їх обов'язку лежало народження здорових дітей, майбутніх захисників батьків-щини. Вийшовши заміж, спартанка цілком віддавалася сімейним обов'язкам. Формою шлюбу була моногамна сім'я, хоч зберігалося чимало пережитків групового шлюбу. Бездітні шлюби розривалися або чоловік міг брати ще одну жінку. З іншого боку, кілька братів могли мати спільну жінку; мужчина, якому сподобалася жінка його друга, за згодою останнього міг ділити її з ним. Не вважалося га-небним запропонувати свою жінку гостеві, подорожньому, від яко-го, до того ж, можна було сподіватися гарного потомства. Але тає-мне порушення подружньої вірності жорстоко каралось, аж до смертної кари включно. Жінки користувались у Спарті більшою повагою, самостійністю й авторитетом, ніж в інших грецьких дер-жавах.

Повертаючись до чоловіків-спартанців, зазначимо, що військові заняття, тренування, фізичні вправи були їх основним заняттям. Якщо спартанець порушив військову дисципліну, проявив на полі бою боя-гузів не допоміг товаришеві або втратив зброю — його позбавляли честі (накладали атімію), громадянських політичних і особистих прав. Тоді ніхто з ним не розмовляв, не подав руки, не бажав знаходитись поруч. Земельна ділянка забиралась. Він потрапляв в категорію ніби прокажених.

На протилежній сходинці суспільної драбини знаходились ілоти (гелети). Як зазначалось, у процесі утворення Спартанської держави велику роль відіграли завоювання, внаслідок яких маси поневоленого населення перетворено в рабів — ілотів. У їх положенні теж було не-мало своєрідного. Це не були приватні, домашні раби, а колективні, державні, котрі