Спарті існував парний шлюб, але з багатьма спе-цифічними рисами, елементами групового шлюбу. Як зазначалось, декілька братів могли мати одну дружину, а одна жінка — декілька чо-ловіків. Не вважалось ганебним "позичити" дружину товаришеві або запропонувати гостеві. Водночас жінки посідали у суспільстві високе становище, користувались повагою і пошаною. Спартанка сама виби-рала чоловіка, без згоди дівчини шлюб не укладався. Жінки мали своє майно, розпоряджались ним, а коли у Спарті почали активніше роз-виватись торговельно-грошові відносини, то появлялось немало бага-тих жінок, котрі мали свої землі, рабів, багатства.
У сім'ї жінка теж користувалась повагою, авторитетом. Вона керу-вала веденням всього домашнього господарства, вихованням ма-лолітніх дітей, оскільки чоловік, постійно знаходячись у військовому таборі і там харчуючись, вдома появлявся нечасто. Однак влада чоло-віка у сім'ї була великою, авторитет — беззаперечним, слово — вважа-лось законом.
Розлучення відбувалося без зайвих формальностей, за згодою сторін. У випадку сімейного конфлікту справу розглядали царі або ефори.
Спадкування майна померлого батька чи чоловіка відбувалося згідно зі законом. Спадкували передусім сини, при їх відсутності — дочки. Дружині померлого поверталось її придане, залишались пода-рунки чоловіка. У випадку відсутності дітей майно померлого спадкували його найближчі кровні родичі за чоловічою лінією — брати, бать-ко, дід та ін.
Кримінальне право. Хочу сказати, що норм кримінального характеру, як і інших галузей права, існувало дуже мало. Діяли звичаї, традиції. Норми кримінального права обмежувались зазвичай вказівкою на заборону, каральність тих чи інших вчинків. Саме покарання обирали судді. Це могли бути штрафи, конфіскація майна чи навіть земельного наділу (клеросу), вигнання, позбавлення прав, позбавлення громадян-ства, смертна кара (мечем, задушенням чи скиданням зі скелі).
Позбавлення прав (атімія) вважають одним з найтяжчих покарань. Така людина не могла звертатися до суду для захисту своїх інтересів, брати участь у політичному житті, зазнавала постійної зневаги, бойко-ту громади. Атімією карали за боягузтво на полі бою, втечу з бою, зда-чу в полон ворогові. За вчинення надалі якогось героїчного поступку, подвигу атімію могли з воїна зняти.
Оскарження судових вироків не допускалось. Тільки у виняткових випадках засуджений міг апелювати до Народних зборів.
Судовий процес між громадянами мав змагальний характер, але часто звинувачення брали на себе державні органи — царі, ефори, геронти. Доказами слугували власне признання, покази свідків, речові докази, документи, присяга.
Впродовж декількох століть Спарта зберігала зазначені риси військово-землеробської держави, з владою аристократії, численними пережитками родоплемінних відносин. Менш-більш серйозні пере-міни в її суспільно-політичному ладі економіці намітились аж у V-IV ст.. до н.е. Сприяли цьому передусім греко-перські війни, а також пелопоннеська війна (431-404 рр). История древнего мира. Под.ред.К.М.Дяконова . В.Ф. Нероновой. Издательство 3-е исправленное и дополненное, М.:Наука.
Главная редакция восточной литератури изд.1989 (кн.2)Расцвет древних обществ. 166 ст.Формальне закінчення греко-перських війн мало значення передусім для Афін і їх союзників так як Спарта й інші країни Балканської Греції давно вийшли з гри.
Ставши в VІ-Vст. до н.е. наймогутнішою державою Пелопонесу, в процесі греко-перських воєн Спарта стала поряд з Афінами фактич-ним організатором і керівником антиперської боротьби греків. Після перемоги у цій кривавій війні між Спартою і Афінами виник конфлікт, який завершився спочатку укладенням на 30 років перемир'я (446 р. до н.е.), а далі — Пелопонеською війною. На боці Спарти виступили держави Пелопонеського союзу та інші, де правила аристократія, на боці Афін — держави Афінського морського союзу та ті, де існувала демок-ратія. Хоча чіткого такого поділу не існувало, бо, як засвідчують Фукідід та інші історики, у кожній грецькій державі постійно існували і боро-лись дві партії, дві сили — аристократична і демократична, і залежно від того, яка в даний момент перемагала, відповідно приєднувались то до Спарти, то до Афін.
Отже, війна була виявом антагонізмів — економічних, політичних, соціальних, які давно вже визрівали, накопичувались, двох різних ук-ладів, двох систем. Не останню роль відігравала й торговельна конкуренція між Афінами та деякими членами Пелопонеського союзу. Війна продовжувалась 27 років і закінчилась перемогою Спарти з покладен-ням на переможені Афіни великої контрибуції.
Пелопонеська війна привела до серйозних змін в політичному ладі багатьох грецьких держав. По-перше, розпався Афінський морський союз, втратили свою економічну і політичну гегемонію у південній Греції Афіни, у багатьох державах прийшли до влади або зміцніли ари-стократичні кола, олігархії. Та й у самій Спарті перемога, притік афінського золота й срібла призвели до послаблення Лікургівського устрою, поглиблення майнової диференціації, розвитку приватної власності, торгівлі. Війни значно скоротили кількість повноправних грома-дян — спартанців. У V ст. до н.е. їх налічувалось уже 8 тис., а наприкінці IV ст. — 2 тис., далі — ще менше. Власті намагалися запобігти цьому процесові, вживали заохочуючих заходів до збільшення народжуваності дітей. Так, громадянин, який мав трьох синів, звільнявся від військо-вої служби, а чотирьох — ще й від будь-яких податків. Але, з іншого боку, це вело до роздрібнення земельних ділянок, і немало спартанців потрапляло в категорію так званих гіпомейонів. Багатьом з них не по-добався постійний військовий режим життя, побуту. Перша відома спроба здійснити суспільно-політичний переворот відноситься до 399 р. до н.е., коли владу, щоправда, невдало, спробував захопити спартанець з категорії так званих Кінадон. Зростало невдоволення свавільним, диктаторським пануванням Спарти у багатьох грецьких державах, де спартанці настановили своїх гармостів (намісників). Першими вис-тупили Фіви. У битві 371 р. до н.е. під Левктрами спартанці вперше у своїй історії потерпіли нищівну поразку. Гегемонії Спарти у Греції покладено кінець. История