Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





лан

1. Коротка характеристика історичної науки до середини ХХ ст.

2. Важка перемога у створенні вільної історичної науки.

3. Розвиток галузей історичної науки

Зміст

1. Вступ

2. Коротка характеристика історичної науки до середини ХХ ст.

3. Важка перемога у створенні вільної історичної науки.

4. Розвиток галузей історичної науки

5. Висновок

6. Список літератури

Вступ

езважаючи на важкі післявоєнні роки українська наука набувала розвитку в тому числі і історична. Особливою проблемою того часу були висококваліфіковані кадри.

Кількість гуманітарних факультетів і кафедр зросла за рахунок відкриття більше 10 нових вузів, серед них університету в Ужго-роді (1945 p.), інститутів лісотехнічного, поліграфічного, сільсько-господарського, фізкультури, прикладного і декоративного мистецт-ва у Львові, нафти і газу в Івано-Франківську, інженерів водного господарства та культури в Рівному, фінансово-економічного в Тер-нополі, медичних в Івано-Франківську, Тернополі і Чернівцях, а та-кож реорганізації частини наявних вузів (наприклад, вчительських інститутів в педагогічні). На середину 80-х років факультети і ка-федри гуманітарного профілю функціонували в 24 вузах західних областей УРСР.

У перші післявоєнні роки на шляху відбудови і розвитку су-спільствознавчих установ і підрозділів гострою залишалась проблема забезпечення їх висококваліфікованими кадрами. Для її вирішення Уряд республіки вжив відповідних заходів. До роботи в цих закладах була залучена частина старої професури (наприклад, в минулому професор Варшавського університету М. Кордуба).

Повернулись на роботу кращі представники місцевої інтеліген-ції, що вперше прийшли на кафедри і академічні установи в 1939 р. Серед них — академік AН УРСР М. С. Возняк, професори І. П. Крип’якевич, І. С. Свєнціцький, М. Ю. Смішко та ін. В після-воєнні роки цей загін поповнили Д.Р. Бандрівський, А. І. Ренсьорськнн, Л. Л. Гумецька, М. В. Лемеха, О.О.Ратич, Є. А. Яцкевич, І. І. Ковалик, С. В. Масляк, Ю. Ф. Мушак, М.М.Лелекач, П. В. Лінтур та ін. В науково-дослідну роботу у галузі суспільствознавства включилися колишні діячі революційного руху в Західній Україні Б. К. Дудикевич, Й. О. Купранець. Після закінчення війни у вузи і в наукові установи повернулась частина наукових працівників, які ще в 1939—1941 pp. прибули туди на роботу, а в роки війни зі зброєю в руках захищали країну від фашистських загарбників. Крім цього, в перші післявоєнні роки в наукові установи і вузи захід-них областей направлено великий загін наукових працівників з ву-зів і науково-дослідних установ Києва, Харкова та інших міст. В Ін-ституті суспільних наук АН УРСР стали працювати прибулі із східних областей республіки І. І. Бслякевич, А.С.Брагінець, В. Т. Рорбатюк (згодом працювали у Львівському університеті), М. П. Герасимепко, О. І. Дей, М. Ф. Матвійчук, П.Д. Малий, О.Н. Мороз, І. С. Ромапчепко, Г. А. Нудьга, О. П. Чершіш, в Львів-ському університеті — О. С. Зашкільняк, М. І. Петровський, Р. М. Бродський, Д. Л. Похилевич, Г. І. Глядківська, М. М. Пархо-менко, С. М. Шаховсышй, В. I. Борковський (згодом член-кореспондент АН СРСР), О. В. Чичерін, С. Я. Лур’є, П. О. Недбайло (згодом член-кореспондент АН УРСР) та ін.

В наступні роки у підготовці наукових кадрів гуманітарного профілю все більшу роль стала відігравати аспірантура, що відкри-валась при наукових установах і кафедрах суспільних наук вузів західних областей УРСР. Значну частину наукових кадрів для цих областей готували через аспірантуру також вузи і наукові установи Москви, Ленінграда, Києва, Харкова та інших міст. Зокрема велику роль у цьому відіграв Інститут підвищення кваліфікації виклада-чів суспільних наук, створений у 1949 р. при Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка, який закінчили десятки суспіль-ствознавців із вузів західних областей. Поступово в академічних установах та в вузах західних областей сформувались кваліфіковані наукові кадри, які розгорнули дослідження в різних галузях суспіль-них наук: філософських, економічних, юридичних, філо-логічних, педагогічних, ну і звичайно історичних.

Коротка характеристика історичної науки до середини ХХ ст.

Після короткої доби державності в 1917 – 20 рр. Українська історична наука на еміграції, в Галичині і навіть на підсов. Укр.. попри не сприятливі умови продовж наук ??? ??? скорочення ???

Важка перемога у створенні вільної історичної науки.

ісля ІІ світової війни “вільна” історична наука на Україні фактично перстала існувати. Хоч в УССР є історичні установи де працює чимало істориків старших і молодих (І.Крип’якевич, К. Гуслистий, Ф. Ястребов, М.Супрушенко, П.Лавров, В.Демченко, К. Стинок, та інші.) видається чимало праць з історії України.

Широким фронтом розгорнулися дослідження з проблем Історич-ної науки. Чималий загін вчених працював над розробкою різних питань історії Комуністичної партії Радянського Союзу. Важливим осередком вивчення історико-партійної тематики стала кафедра істо-рії КПРС Львівського університету (завідуючі В. В. Мокесв, А. Ф. Вовчик, О. С. Зашкільшік, М. Ф. Сидорчук, В. М. Чуприна). Основними її науковими напрямами визначались дослідження ідейно-теоретичної спадщини В. І. Леніна (праці О. С. Зашкільпяка, М. М. Воляшока, А. М. Черненко, Й. Д. Лучпцького та ін.); бо-ротьби КПРС за створення політичної армії Великої Жовтневої соціалістичної революції (праці М. Ф. Сидорчука, П. І. Головка, В. М. Чуприни та ін.); питань соціалістичного інтернаціоналізму та радянського патріотизму, боротьби проти українського буржуазного націоналізму.

Спільними силами істориків історії партії Львова та інших обласних центрів видано нариси історії Львівської (1961, 1969, 1981), Волинської (1981), Ровенської (1981), Івано-Франківської (1979), Тернопільської (1980), Чернівецької (1980) та Закарпатської (1980) обласних партійних організацій. О. І. Смолінчук — співавтор книги «Нариси історії Комуністичної партії України» (1977).

Значні сили вчених були зосереджені на розробку проблем гро-мадянської історії. Важливим осередком досліджень з історії України та


Сторінки: 1 2 3 4 5 6