Взаємовідносини між племенами

Центральної Європи і

Римською Імперією

Зміст

Вступ

Розділ І. Взаємовідносини Римської Республіки з Кельтами

Розділ ІІ. Римська імперія (принципат) у взаємовідносинах з германськими племенами і з даками

Розділ ІІІ. Пізня Римська Імперія (Домінант) у взаємовідносинах з готами, гунами і аланами.

Висновки

Список використаних джерел і літератури

Розділ ІІ

Після вбивства Юлія Цезаря політична ситуація в Римі була надзвичайно складною. В квітні 44 р. до н.е. в Римі з’являється його внучатий племінник Октавіан, якого Цезар усиновив у заповіті. Він потрапив у вир політичних подій і, не зважаючи на зовсім молодий вік, дуже швидко зорієнтувався в обставинах й здобув політичний авторитет серед цезарійців, сенаторів і плебсу. Йому вдалося перемогти в боротьбі з Помпеєм та Антонієм. У цій боротьбі Октавіан оголосив війну Єгипетській цариці Клеопатрі, з інтересами якої був пов’язаний Антоній. Вирішальна битва, в якій переміг флот Октавіана, відбулась в 31 р. до н.е. біля мису Акцій поблизу берегів західної Греції. [65, с. 90]. 30 р. до н.е. Август без опору зайняв Александрію і підпорядкував Єгипет Риму. Пишний тріумф на честь перемоги над Єгиптом відбувся 15 серпня 29 р. до н.е.

Повернувшись до Риму, Октавіан усунув опозиційні групи з Сенату й домігся надання звань і привілеїв, що визначали його особливий статус. Він, як і свого часу Цезар включив до свого найменування титул імператора, який перекреслював його безпосередній зв’язок з військом. У цей час було сформульовано тезу, за якою римський народ “переніс свою владу і велич” на імператора. Сенат користувався пошаною, і сам Август іменував себе принцепсом, тобто записаним першим у списку сенаторів. Звідси і походить назва принципат, яка застосовується в науці для позначення ранньої імперії. [13, с. 101].

Дарований йому сенатом титул Августа означав його особливу близькість до божества. Це надавала Октовіану широкі прерогативи у веденні зовнішньої політики. [58, c. 498].

Одним з першочергових завдань політики імперії було зміцнення влади Риму над недавно приєднаною Галлією. Становищем у Галлії визначалася політика Августа на рейнському кордоні імперії. З одного боку, східні галльські рубежі треба було убезпечити від можливого вторгнення германських племен, а з іншого боку позбавити гальських повстанців надії на союз із цими племенами. Це було дуже важливо, оскільки в Бельгії та інших частинах галії в останній третині І ст. до н.е. неодноразово вибухали повстання проти римського панування. Для протидії германським вторгненням було зміцнено кордон по Рейну, створено великі табори легіонерів і допоміжних частин.

Август та його наближені особи розгорнули разом із тим і систему дипломатичних заходів щодо германців. Були переселені на лівий берег Рейну й при цьому поділені землями убії, сигамбри, трибоки. Маркомандам було дано царем вихованого при дворі Августа Мароброда. Було збільшено територію союзних Риму хаттів і гермундурів; більша частина племен свевського союзу стала клієнтами імперії. З германськими “принципсами”, тобто племінними вождями, римляни намагалися здійснювати ту саму політику, що і в провінціях, наділяючи їх римським громадянством, зараховуючи до римської армії як командирів допоміжних частин, що складалися з їхніх спів племінників. [52, с. 92].

Свідчення про те, що багато із германських племінних вождів вели тісні відносини з римлянами, подають майже всі античні автори. Зокрема, Веллей Патеркул відзначає, що “Арміній, син Сегеста… одержав право римського громадянства…” Веллей також вказує, що заколот Армінія був розкритий римлянами – “Сегестом вірним нам чоловіком і знатною людиною того ж племені”. [34, с. 227-228]. Про це нам оповідає і Таціт Корнелій, який вкладав в уста брата Армінія-Флова аргументи про римлян. [5, с. 352].

Не дивлячись на те, що деякі із германських племінних вождів вступили на службу в римську армію, а в самій Італії із них формувалась охорона для Августа, проте політична гра мала тут незначні результати. Германці не були навіть обкладені податками подібно до інших підкорених римлянами народів. Подібна ситуація складалась і у внутрішньому становищі імперії. Втягнувшись в завойовницьку війну з германськими племенами, Август був змушений посилити податковий гніт і збільшити контингент набору військ серед союзників в допоміжні підрозділи більшості провінцій. [45, с. 25.]. Збільшення податків і рекрутських наборів не могло не визвати занепокоєнь в ряді областей великої держави, які переросли в відкриті повстання. Із повідомлень Діона Кассія ми знаємо, що особливо в цей період знову посилився морський бій в західній частині Середземного моря, острів Сардинія був захоплений піратами. Одночасно почились ще два повстання: одне – в Малій Азії, де набіги племен асоврів прийняли характер війни, друге – в Африці, де повстало плем’я гетулів, як проти римського царя Юби так і проти самого Риму. Насамперед почалися занепокоєння в Іудеї. Всі ці політичні труднощі відхиляли увагу і сили римського правління від продовження війни в Германії, і цими труднощами може бути пояснена уважність дій римських властей в зайнятих областях. На цю уважність, яка виразилась в деякому прискоренню введення в Германії адміністративної податкової системи, не можна розглядати як яку-то м’якість. Навпаки, деякі з античних авторів повідомляють про факти жорстокого відношення римських володарів до германських племен. [32, с. 75.]. Бажаючи закінчити війну на півночі, Август в 5-6 рр. віддав під управління Тіберія дві армії, підготовлені для вторгнення на територію сучасної Чехії, де в той час знаходився центр сильного племінного об’єднання, створеного вождем маркоманнів Марободом. Повертаючись після