На початку Vст. припадають нові зміни у прикордонній смузі по Дунаю Маркалани були переселені на територію Паппонії Першої, а вандали самовільно залишили поселення в Паппонії і через Рецію та Норік рушили в Західну Європу. Частина остготів, гуннів та аланів під головуванням Алафея та Сафрака також була поселена в Паппонії. Вестготи під проводом Алеріха отримали для поселення південно-західну частину провінції Тепонії. Влада цього вождя поступово зростала і він отримав повноваження, які до нього мав Атанаріх. В умовах послаблення влади імператора Західної Римської імперії, провінції Подунав’я перетворилися на зону варварських інтересів. Ідея грабунку стала об’єднавчою для більшості переселенців [48, с.234]. 401р. Алеріх здійснив похід в Італію і тільки завдяки максимальному напруженню сил його вдалося зупинити. З Алеріхом було укладено угоду і він отримав землі на берегах Сави. Імператор Західної імперії мріяв використати Алеріха для боротьби зі Східною імперією за володіння землями Балканського півострова. У 405р. остготи, вандали, алани, свеви, об’єднавшись під проводом Радагайса, вдерлись у північну провінцію Норік та Італію. Їх зупинили лише під Флоренцією. За цей час Аларіху вдалось утворити сильну армію з готів та аланів і в 410р. він вперше здобув Рим. Після перемоги основна маса вестготських племен осіла на території сучасної Франції та Іспанії, де створила ряд державних утворень (Тулузьке королівство, Толедське королівство) [31, с.165].

Після відходу германських племен з районів Середнього Дунаю їхнє місце зайняла основна маса гунських племен. Східна Римська імперія намагалася використати гуннів як федератів, але була змушена часто воювати з ними. Для запобігання виступам проти Риму ряд знатних родичів вождя Руаса утримували як заручників. Серед них був і племінник вождя Аттіла. У 432р. Руас помер і на чолі гунського союзу стали Аттіла та його брат Бледа. 445р. Аттіла вбив брата і став на чолі об’єднання гуннів, яке охоплювало в цей час більшу територію східної Угорщини й частину нинішньої Румунії [18, с. 495]. До нього входили племена гепідів, остготів, скіррів, тюрінгів, бургундів, рушіїв. Аттіла почував себе володарем Центральної Європи. Його набіги досягли Північної Італії та Галлії. Частина дослідників стверджує, що в добу правління Аттіли в гунському суспільстві відбулися суттєві зрушення, які характеризувалися утворенням державного організму. Проте короткий час існування такого правління не дає можливості стверджувати це переконливо [49, с.74]. У 451р. в битві на Каталаунських полях Аттіла зазнав поразки від армії Західної Римської імперії. Невдалим був і похід на Рим. У 453р. Аттіла помер. У тому ж році на р. Недео в Паппонії відбулася битва між гуннами та їхніми колишніми союзниками герідами. Перемогу святкував гепідський король Ардарих. Гепіди посіли всю територію колишньої Дакії. Вони контролювали межиріччя Сави та Дунаю. Імператор Візантійської імперії Маркіан (450-457рр.) уклав з ними договір і погодився сплачувати данину [57, с.88].

Тоді ж римляни остаточно втратили провінції Норік та Реція. Германські племена (герули, алемани, тюрінги, та ругії) повністю контролювали ці землі. У 476р. припинила своє існування Західна Римська імперія. Таким чином, життя провінцій тепер протікало в межах утворених варварами королівств. Так, Норік та Реція зазнали нападу остготів на чолі з Одоакром в 487-488рр. Ругії були переможені і виведені в Італію. Рейнський кордон, починаючи з походів гуннів, став зоною розселення франкських племен.

Висновки

У часи античності в Центральній Європі головним чинником стало формування союзів племен, на основі яких пізніше складалися європейські нації. Цей процес був пов’язаний, з одного боку, з впливом античної цивілізації на племена Центрально-Східної Європи. Він проявлявся у запозиченні передових на той час систем господарювання, навичок агротехніки та ремесла, містобудування. Представники племінного світу служили в римському війську в бойових і допоміжних підрозділах. Крім того, за угодами окремі варварські племена оселялись в імперських провінціях. Римські купці й пам’ятки матеріальної культури поширювались далеко за межі імперських кордонів. Римські монети знайдено на території всієї Німеччини і Центральної Європи.

З античних міст до племен приходила не тільки передова технологія, але й представники торгових кіл, втікачі від релігійних переслідувань, проповідники. Під цим впливом визрівала нова форма варварсько-монархічної форми державності, представлена протидержавними утвореннями кельтських, германських та гота-дакійських племен. З іншого боку, режим неухильної римської експансії І-ІІІст. та постійне втручання у внутрішні господарські процеси варварського середовища призвів до послаблення тенденцій самобутнього державного та культурного розвитку. Контакти варварського світу з античною цивілізацією спричинили певну «романізацію» варварських племен й «варваризацію» античного світу.

Взаємовідносини племен Центральної Європи з Римською імперією було явищем закономірним і в той же час необхідним в ході історичного процесу. Історичний підхід дав можливість розглянути питання про взаємовідносини Риму і варварського світу, їх племен, царів. Ці відносини перш за все розвивались в сфері військових конфліктів, вони були однією з умов існування Римської імперії і варварського світу. На фоні таких конфліктів нерідко розвивались і зв’язки