Радянсько – американські відносини 1947 – 1962: гонка озброєнь.

Після ІІ світової війни на політичні карті світу з’являються дві наддержави: СРСР і США, які ведуть боротьбу за свій вплив на інші держави світу...

В 1947 р. США заявляє про монополію на атомну зброю (атомна бомба була випробувана ще в 1945 році на Хіросіму і Нагасакі). Вони збирались зберегти монополію на атомну зброю на тривалий час2; с.140.

“В серпні 1949 року СРСР випробував свою атомну зброю і поклав кінець атомній монополії США... це виявилось несподіванкою не тільки для політиків і військових, але й вчених, що викликало шок у правлячих колах США...” 1;с.31.

Керівництво США знало, атомна монополія країни буде ліквідована, але не сподівалося, що так швидко. Тому, як зазначає Абаренков: “з кінця 40-х до початку 60-х років... американське уявлення про зовнішню політику було в основному військовим за своїм характером. Земна куля уявлялась, як потенційне поле бою між радянськими комуністичними силами, з однієї сторони, і американськими силами, і силами всього вільного світу, з іншої” 1;С.35.

Трумен відмовлявся визнати провал “атомної дипломатії”, і формує з допомогою Кеннана військову доктрину “масованої відплати”. В документі № 68 він обумовлює головні принципи США: “у нас немає іншої альтернативи, крім того як найшвидше нарощувати ядерний потенціал” 9;С.32.

У зв’язку з внесеними змінами в плани ведення ядерної війни в 1950 р. КНШ (Командування Начальників Штабів) прийняв план “Шейк даун”, за ним цілі атомної атаки було розділено на три категорії:

“Браво” – знищення цілей, які пов’язані з радянською змогою скинути бомби.

“Роміо” – знищення військових угрупувань і об’єктів.

“Дельта” – знищення радянської економічної бази.

У відповідь на погрозу з боку США, СРСР змушений довести кількість військових до 5736 тис. Чол.

1 листопада 1952 р. США провели випробування першого в світі термоядерного устаткування, СРСР – 20 серпня 1953 р. Заявив про своє випробування водневої бомби. В ході демонстрації своїх можливостей на фоні початкового росту нової зброї, в США все більше проявляється “істерія”, через яку на нові дослідження і виробництво зброї з бюджету країни викачуються мільярди доларів4;С.134-135.

З приходом до влади Д. Ейзенхауера в американські стратегії посилилась ставка на ядерну зброю, що було зафіксовано в офіційній доктрині “ядерного стримування”, документ СНБ (системи наземної безпеки) – 162/2, де говорилось “утримання сильної військової позиції з натиском на здатність нанести збитки масованою відплатою за допомогою ударних наступальних сил” 9;С.34.

В 1954 р. США почали розміщення в Західній Європі тактичної ядерної зброї. Але ядерний запас втрачає однобокий характер, тому, що на початок 1954 рр. СРСР вже мав ядерну зброю різної потужності. В 1954 – 1955 рр. На озброєнні радянської дальньої авіації поступив стратегічний бомбардувальник ТУ – 16 (за класифікацією НАТО – “Badger”). Ще до середини 50-х років радянська дальня авіація дістала міжконтинентальні бомбардувальники М – 4 (“Bison”) і Ту – 95 (“Bear”), це послужило поштовхом до нової компанії “з приводу відставання в бомбардувальниках”, так Пентагон вимагав збільшення асигнувань на військові витрати. В реальності розриву в бомбардувальниках не існувало. За даними американських дослідників в 1956 р. У США було 1470 бомбардувальників з 2123 атомними бомбами, а у СРСР – 22 бомбардувальники і 88 ядерних зарядів 9;С.37, 4; с.139.

Після приходу Хрущова до влади, щодо росту військового потенціалу в СРСР трималося в суворій секретності. Хоча Ейзенхауер знав, про сильне відставання СРСР (дані отримувались за допомогою шпигунських У – 2), елемент блефу з нашої сторони допомагав йому вибивати все більші і більші асигнування на військову галузь6;С.73.

В липні 1955 р. Ейзенхауер на самміті в Женеві запропонував “план відкритого неба”, що був спрямований на попередження раптового нападу. Фактично, він зводився до легалізації шпигунства, чи просто уточнення розвідданих про військово-промисловий потенціал обох сторін, 8;С.133.

В цей час в СРСР відбувається ХХ з’їзд на якому крім розвінчання культу особи Сталіна іде мова про покращення стосунків з США заради миру. Одночасно в США в середині правлячої еліти йде розмежування на дві категорії:

військово-промисловий комплекс США – виступає за продовження “гонки озброєнь здійснення “політики сили” відносно СРСР;

помірковані представники правлячи кіл висловлюються проти “тоталітарного залучення США у світові конфлікти, і за поліпшення радянсько-американських відносин”.

Яскравим прикладом двох груп є: “комісія Гейтера” та “епізод Стассена”.

Стассен – спеціальний помічник президента з питань роззброєння, що пропонував надати СРСР статус рівноправності в обговоренні питань з роззброєння. Йому протистояв Даллас, який вважав неможливим визнання рівноправності СРСР ні в озброєнні, ні в дипломатії. “Епізод Стассена” провалився, оскільки президент його не підтримав, зате підтримав “комісію Гейтера”, яка відзначала важливість вести “постійну гонку між наступом і обороною”. Так формулювалась свого роду філософія гонки озброєнь: “Кожна сторона не може дозволити собі відставати від іншої, чи не приймати відповідні дії” 5;С.27.

Поряд з такими методами гонки озброєнь та після відповіді Гейтера почали формуватися нові елементи доктрини “ядерного стримування”. Зокрема, їх розробкою займалися Г. Кіссінджер в книзі “Ядерна зброя і зовнішня політика”, де він висунув “стратегію обмеженої війни”, а П. Нітце, та Г. Кан висувають концепцію “Розширеного стримування”. Яка є основною спробою знайти раціональне політичне застосування ядерної зброї.

Одночасно з гонкою озброєнь йде процес по питанню роззброєнь.

В березні 1958 р. СРСР припинив випробування ядерної зброї і не поновлював його аж