основною тенденцією у розвитку французького села було зміцнення селянського землеволодіння та його розширення;

у Франції не було підстав для виникнення класу вільних сільських трудівників, наймитів, на відміну від Англії;

у французькому селі не існувало класових протиріч;

Франція була до революції кінця ХVІІІ ст країною дрібного підприємництва і дрібного ремесла [50, Т.ІІІ, с.470-473].

В результаті І.Лучицький став чи не найбільшим авторитетом в галузі аграрної історії Франції ХVІІІ ст не лише в Росії, а й у Європі.

Отже, в працях російських істориків ХІХ – початку ХХ ст було розроблено багато питань, що стосувались методології, історіософії, всесвітньої історії, висунуто чимало оригінальних ідей, оцінок, концепцій всесвітньо-історичного процесу, що не втратили своєї новизни і оригінальності до наших днів. Зокрема актуальними залишаються історичні оцінки і теорії антикознавців Д.Крюкова (тези, про рабовласницький характер римського суспільства, олігархічний характер афінської демократії), М.Луніна (концепція багатополюсності історії), М.Куторги (теорія завоювання), медієвістів Т.Грановського (ідея прогресу), С.Єшевського (ідея “народної історії”), знавців Нового часу С.Соловйова (значення революції в історії людства), В.Ключевського (дослідження Великої французької революції) тощо.

Висновки.

ХІХ – початок ХХ століття стали “срібним віком російської історичної думки”, епохою великих творчих успіхів і наукових відкриттів талановитих російських науковців . Вивчення їх життєвого шляху і наукового доробку дозволяє наблизитись до розуміння основних тенденцій тогочасного суспільного життя, більш глибоко осягнути труднощі, які поставали перед російською історичною наукою і які не втратили своєї гостроти до наших днів (трафаретність мислення правлячої верхівки, боязнь новизни і оригінальності у поглядах, слабка матеріально-технічна база, процвітання бездарності, нігілізму, заздрості і нездорової конкуренції).

Разом з тим вивчення концептуально-теоретичних розробок російських істориків дозволяє прослідковувати розширення меж історичного пізнання. Результатом поглибленого вивчення вітчизняної (російської) і всесвітньої історії стало видання великих індивідуальних і узагальнюючих досліджень по кардинальним проблемам історії людського суспільства. Саме вони збагатили наше бачення історії, заклали фундамент для розвитку історичної науки в ХХ ст. Багато істориків ХІХ ст (С.Соловйов, В.Ключевський, М.Костомаров, В.Герьє, М.Коростовцев) стали засновниками цілих наукових шкіл і напрямів, виховали блискучу плеяду своїх послідовників і учнів, чим значно збагатили історичну традицію.

Знаменно, що всі великі російські дослідники любили працювати в архівах і бібліотеках, виявляти нові документи, скрупульозно вивчати, осмислювати і вводити їх в наукових обіг. Праця в архівах сприяла народженню нових ідей, концепцій і оцінок суспільних явищ і подій, надавала їх дослідженням більшої правдивості і достовірності.

Вони намагалися освоїти великі простори джерел, враховуючи при цьому, що документи і самі джерела складають люди, які керуються певними інтересами. В результаті ними було внесено чимало ідей у сферу розробки методів історичної критики джерел, прийомів аналізу текстів і встановлення їх оригінальності.

Крім того, з біографії вчених можна довідатись про рівень методологічної культури російських дослідників, їхні вимоги до теоретичного рівня наукових досліджень. Результатом їхніх методологічних пошуків стала багатоманітність історичних теорій і концепцій, які поширені у сучасному світі, відбивають різноманітність позиції світобачення. А кожна історична теорія відбиває певний кут зору на людину і людину у ньому, розкриває якийсь новий аспект цього минулого. Вона служить одночасно, пародигмою і методом підходу до його розуміння і пояснення. Такий плюралізм світобачення є великим досягненням цивілізації, який людство вистраждало своєю тривалою і трагічною історією.

Російські історики ХІХ – початку ХХ століття також поряд з поглибленим вивченням економічного, соціального і культурного життя народів Росією почали досліджувати минуле інших країн. Плеяда учених звернулась до вивчення античності (М.Куторга, П.Кудрявцев), медієвістики (Т.Грановський), історії Нового часу (І.Лучицьський, В.Ключевський, П.Струве). Це дозволило виявити і показати взаємозв’язок різних народів, країн, регіонів і континентів. Це допомогло також визначити і роль про місце Росії у всесвітньо-історичному процесі. А їх життя стало яскравим прикладом того, що історик повинен бути високоосвіченою людиною, яка володіє великою культурою.

В наш час у зв’язку з становленням нової історії науки і пошуку методологічної платформи історичних досліджень, концептуально-теоретичні розробки російських істориків ХІХ – початку ХХ ст могло б стати базою для появи нових ідей, методів, концепцій. Адже, як писав В.Вернадський, кожна нова генерація вчених переписує історію науки заново, однак при цьому широко використовує старе. Крім того, без вивчення минулого науки неможлива повна та об’єктивна оцінка того, що здобувається сучасною наукою і що видається нею за важливе, істинне чи корисне. В цьому контексті основні зусилля сучасних дослідників повинні бути спрямовані на пошуки і опробацію модерних дослідницьких технологій, удосконалення понятійного апарату, при цьому, однак, не слід забувати і про великий науковий потенціал концептуально-теоретичних розробок російських дослідників і плідно їх використовувати. Вважаємо, що визріла також потреба розробки проблем наукових шкіл, ідейних напрямів (просвітницького, романтичного, народницького, державницького, соціологічного, марксистського) в російській історичній науці, форм і механізмів інституалізації історичної науки в Росії, теоретичних засад та ідейних впливів (французької, німецької, англійської філософії та історичної думки) на російську історичну науку; антропологічних проблем історії науки (психологія творчості, ментальність історика, типологія російських істориків: антикварій, бібліограф, аналітик, систематик, теоретик-соціолог, джерелознавець, художник-митець). Більшість з цих проблем знаходяться тільки на початковій стадії дослідження. Вивчення названих проблем і дозволить дати більш комплексний аналіз концептуальних розробок російських дослідників ХІХ – початку ХХ ст, виробити виробити перспективні шляхи подальшого дослідження життя і творчості відомих російських науковців.

Список використаних джерел і літератури:

Джерела

Забелин И.Е. История города Москвы – М., 1990

Забелин И.Е.