Поглянемо на ідейну світоглибину політичного буття Сходу.

В Туреччині та Ізраїлі законодавчі і культурні передумови формують демократичні тенденції.

Ірак – в процесі модернізації, тобто переходу до класичного ісламського мирного суспільства ще з іскрою радикалізму традиційного для людей такої країни.

Єгипет – динамічно розвинуте суспільство хоча й потенціал стримується фундаменталіськими силами.

Йємен – переживає внутрішню консолідацію нації. [47, с.14]

Ліван – перебуває в стані трагедії. Відносно сучасне суспільство розколоте конфліктами , проурядовою армією, опозицією, виступами населення в селах. Типова ситуація і в Північній Африці. На Середньому Східі розхитування та нестабільність окреслена ворогуванням релігійно–общинних кланів фанатиків ісламістів, які є прибічниками воріт Талмуда, Суфи, Корану.

Йорданія – із стабільності 70 –80–х демократія блокована сектами та внутрішніми конфліктами з палестинцями.

У 70–х роках двадцятого століття появились нові мусульманські богослови – фундаменталісти які створюють групи називають себе охоронцями Закону мігрують по Південно–Східній Азії, Кавказу провокуючи спалахи насилля. [1, с.83]

Іран – аятолла Хомейні суворо підпорядкував країну нормам ісламу, тому держава – зразок стабільності та тероризму ісламського світу.

Афганістан – країна боротьби, локальних конфліктів, громадянських війн, протистояння уряду талібів, пуштунів, національностей афгані та інших.

Специфічно у цій ситуації виглядають процвітаючі країни: Оман, Лівія та інші, де вище наведені ідеї не знайшли підтримки. В 1982 році почалась зворотня реакція – Саудівська Аравія та Іран почали підтримувати ісламський рух опору. Представники фундаменталістів проникли в уряд, що дало початок терактам в Алжирі, Йорданії. Наслідком цього може бути лише невійськовий тероризм; лібералізм замінюється мирним співіснуванням, негативізм полягає і в переході від ісламського тероризму до екстремізму широких мас населення. Вираження невдоволення місцевою владою. Протистоїть цим діям в країнах Європи: Європейський Союз та НАТО. [26, с. 134]

Критичної маси набрала політико–релігійна ситуація 90–х. На наш погляд, ми не можемо відкинути спроби побудови вільної держави в країнах “золотого півмісяця”, проте йде формування релігійно–партійної структури ісламських суспільств в Туреччині, Саудівській Аравії, Центральній Азії за двома принципами:

1.Теократична держава [72, с.8].

2.Ідея так званої “ісламської демократії”. Більш широко розглянута в таблиці 1.

З початком 90–х, піднеслась ідея мусульманської общини, яка була центром визвольних рухів і важливіша за державу. Звідси, боротьба ісламського тероризму йде за громадянське суспільство автономне від країни. Ми наближаємося до розкриття двох моделей держави:

Першіа–східна, на даній території. заснована на релігійній вірі та покорі.,

2. Друга–західна чи англосаксонська система національного суверинітету

Всі учасники світового тероризму діляться на три групи:

Прихильники демократії,

Фанатики–ісламісти,

Теоретики богослови (помірковані ісламісти).

Таким чином, дві константи мусульманського світу: ідея доброї людини [71, с.12] та схильності до контролю над масами сприяє індивідуальній поведінці яка трансформується у сумніви лідерів радикального ісламу. Демократія відкриває шлях до анархії режиму який стримує суспільство вірних. Крах традицій та уявлень призведе до розвалу політичної системи і непередбачуваного розвитку подій. Теорія Людини в ісламі позбавлена божественності як в християнстві. В масовому розумінні араба немає волі до діянь, вона передається правителю – наібу та духовному наставнику – імаму. Всі відносини у судовому порядку вирішує каді. Тобто хто володіє думками і душами людей може управляти і переступити лінію миру. В тероризмі закладено частину неправильно трактованого ісламу [84, с.39]. Природне право постає чужорідним, а людина від природи пожадлива згідно поглядів імама Хомейні і “більш небезпечна за тварину”. В західному світі ідея покори Богові набула Абсолютної [54, с.98] в інститутах релігійних суддів непокора їм рівна непокорі Аллаху.

П’яти блоком ідей є вихід вперед ісламу на основі своїх складових: мусульманської боротьби, мусульманської держави, мусульманського світу. Цей комплекс питань за ісламськими богословами як 30 років тому так і в 2003 році – боротьба із провідними державами світу методами війни та терору за “вільну ісламську державу”. Сучасний Іран [52, с.75], до прикладу, після приходу до влади аятолла Хомейні покращив зв’язки з країнами Перської затоки, Єгиптом, тощо. Досить типова картина постає перед нами: кінець 70–х 80–ті роки: акти тероризму в Європі, Азії, Америці стають шоком від невідомого явища. Середина 80–х – 90–ті роки до терактів 11 вересня стає звичним явищем дороге кожне життя незалежно від типу втрати. Виокремити треба 1980 – 85 роки. Радикали прагнули встановити в Малій Азії єдину ісламську державу. Єгипетська ісламіська група “Джихад” висловила думку з цього приводу: “Сила єдиний шлях до відродження ісламу. Ми відкидаємо ідею реформ в уряді, ми проти широкої народної підтримки шляхом пропаганди релігії для побудови халіфату”. Терористи розробили цілу доктрину ідей та поглядів на сучасність як передумови терактів [45, с.134]:

1.Різниця між демократією та ісламськими політичними принципами породила обмеження прав людей шаріатами. Кожний закон має відповідати Корану. На мою думку самодостатня система ісламу краща за демократію бо відповідає ідеалам мусульман.

2.Західне походження демократії вже як доведена річ, зумовило протиріччя стійких економічних груп та радикалів – фанатиків віри.

3.Демократичні реформи змінювали систему, укладену століттями і послаблювали вплив ісламських фундаменталістів через виключення з політичного життя чи недопущення до влади, а це вело до трансформації західних цінностей та ісламу в людській душі, що мала потребу в очищенні від пожадливості.

Чи є можливість ставити запитання про ефективність демократії, коли вона не існує. Джерелом обідніння арабів стали багатства шейхів,