Тогочасну кризу в світі влучно охарактеризував лідер Лівії Муаммар Каддафі:

“Наперед ми маємо визнати терор. По–друге дійти злагоди, що це таке. Для цього потрібна єдність цілого світу не лише Америки ; США одні не зможуть справитися з цією проблемою. Проте треба зважати на такий факт: пакистанець приїхав у Афганістан в пошуках роботи його завербувала британська розвідка для вбивства М. Каддафі, який не видав ФБР терористів з Сполучених Штатів, нібито винних у вбивстві підприємців Нью–Йорка (“Справа Локерті”). Юнак став терористом. Хіба можна боротися з чужими терористами сприяючи власним. США заперечили цей факт. Проте полонений британський офіцер підтвердив інформацію”.

Президент Афганістану Раббані у грудні 1992 року при продовжені переліку повноважень встановив дорадчий орган “Шурайї аже халь ва аку” (Рада авторитетів, буквально, Рада впливових осіб), що взяли курс на побудову ісламського суспільства спільно з Іраком, Лівією, Кашміром, Бангладеш. Друкований орган – газета “Фатх”.

У вересні 1994 р. в Гераті відбувся ІІ з’їзд терористичних організацій Афганістана та країн Близького Сходу “Великі ісламські збори” [41, с. 18]. Таємним рішенням визначено території поширення ісламського тероризму по світі на 2000 – 2017 роки. Старійшини Лоя Джирги почали встановлювати зв’язки з “Радою”. Представник Джирги – Газ Даваот заявив про загрозу ісламізму в світі, у відповідь Народно–Демократична партія Афганістана (НДПА) офіційно заявила що не визнає ні Джиргу ні Раду і починає теракти в світі привертаючи увагу до країни. Боротьба поширилась на країни СНД, Перської затоки, Близького Сходу. Співмірні виклики суспільства від НДПА вже відомі. Перший етап боротьби 1970 – 1979 роки моджахедів або муджахедів за монархію в Афганістані, Ірані, Пакистані, Кувейті. У військовому конфлікті була знищена військова техніка (Герат, Белуджистан), лікарні, будинки (Пендшаб, Тріполі, Гавана) екстремісти виступили за:

а) унітарну державу в вигляді конституційної монархії (С.А. Гілані і

С.Моджадді);

б) халіфат (проповідник тероризму Р.Хекматьяр, лідер руху студентів);

в) федеративну ісламську державу від Узбекистана до Індії (генерал

А.Р.Дустум, лідер загонів “Джихада”);

г) група “поміркованих” за парламентську республіку.

В. Південно–Східній Азії на середину 90–х спалах політичного екстремізму викликав невдоволення релігійних груп та сепаратизму до влади. На Молукських островах почали боротьбу ісламісти з християнами. Починаючи з 1977 р. здійснено двісті терактів. З березня по вересень іноземці з Болгарії, Чехії, Чечні, Японії, Ірану, Лівану, Афганістану тп Пакистану влились у ряди “Воїнства джихаду” та не зважаючи на морську блокаду британців та американців загони боєвиків і далі поповнюються арабами, єгиптянами, чеченами. формуються нові диверсійно–терористичні групи.

На острові Сулавесі бойовики захопили 2/3 території. Серйозні проблеми на північно–індонезійському острові Суматра, де діє рух “Вільний Ачех” гасло–створення незалежної ісламської держави. За даними американської розвідки [57, с. 110] в 1992 – 94 роках до тисяча п’ятисот індонезійців щорічно відправлялися на навчання в Єгипет, Сірію, Іран при цьому губилися сліди 40 %. З цих осіб готували фінансистів у Європу, Північну Америку, терористів в країни Перської затоки та Близького Сходу, СНД.

В Пакистані у 1977 році – військовий переворот – почалась ісламізація під гаслом джихада (війни за віру) поряд тривала збройна боротьба з місцевою адміністрацією та за владу в Афганістані. В 1979 році підривна діяльність терористів була однією з поштовхів до революції в Ірані [68, с. 150]. Після виведення радянських військ в Афганістані не стало вже образу ворога тому місцеві жителі повернулися в Пакистан приносячи з собою ідеологію та практику радикального іслама. Екстремісти продовжували називати себе моджахедами а конфлікт з владою був прирівняний до джихада [67, с. 4]. Пакистан став четвертим центром міжнародного ісламського тероризму із новітніх: Філіпіни, Балкани і Чечня. В Ісламабаді та Кашмірі діяли такі екстреміські організації наймасовіша “Хезб уль Муджахеддін” бойові організації “Армія визволення Кашміра”, “Аль–Джихад”, “Муслім джанбаз форс”, “Ісламський фронт”, терористичні групи “Харкат уль муджахеддін”, “Джаіці і Мухаммад”, “Лашкаре–Тайба” [32, с.42]. Детальніше розглянемо в додатку 1. Перша і друга групи входять до Об’єднаного Фронту Джихада (ОФД), який налічує вісімнадцять організацій. Появи тероризму спостерігаємо в прикордонних з Індією південному районі області Джамму і північному районі Каргіла. Активність ісламських боєвиків заставила владу тримати в цих регіонах армійські та поліцейські підрозділи кількістю п’ять тисяч чоловік. Не будемо висвітлювати тему дослідження мого колеги відомо, що втрати вбитими і раненими за 1999 рік склали півтора тисячі чоловік, а терористів вісім тисяч.

Викликає хвилювання у світової громадськості притоки поширення фронтів ісламського опору з середовища молоді. Одним з таких є Малайзія, Філіпіни, Індонезія. За останнє десятиліття кожного року до чотириста чоловік відправляються на навчання в релігійні школи Пакистану, Лівії, а по поверненні стають ортодоксами ісламу. За даними арабознавця, Фаріда Нура в Малайзію повертається триста випускників медресе. У 2000 році створена малазійська ісламська община, яка виступає за встановлення влади шаріату. В квітні 1998 року утворена Малайська Ісламська Партія (ПАС).

На Філіпінах ісламістів підтримали бунтівники з Ісламського Фронту Визволення Моро (ІФОМ), 700 індонезійців стали терористами в країні.

Вісім тисяч боєвиків ведуть боротьбу за створення незалежної ісламської держави на всій території острова Мінданао, хоча мусульмани складають більшість у чотирьох з чотирнадцяти провінцій. Фінансову підтримку надають Усама бен Ладен, Джалал Халіф.

На півдні Таїланду діють мусульмани–терористи з Об’єднаної Організації Визволення Паттані. Мета – незалежність чотирьох провінцій заселених мусульманами–малайцями і створення халіфату з шаріатом.

Таким чином, політична структура ісламського тероризму