Не дивлячись ні на що, 4 травня 1999 року проголошено повністю незалежну державу Палестина на повернутих ізраїльтянами землях західного берега Йордану та сектора Гази. Час від часу відбуваються теракти з жертвами по обидва береги ріки Йордан.

В Ефіопії 1971 – 74 роках поширилися хвилювання в Еритреї [20, с.45]. З урядом веде боротьбу ісламський Фронт Визволення Еритреї (ФВЕ). Пролунало в березні 1997 року два теракти і в Аддіс–Абебі представників ФВЕ.

В Судані 2 березня 1973 року палестинські терористи вбили американських (8) та бельгійських (3) дипломатів. Звинувачені були помічені в Судані, але уряд цієї країни передав боєвиків представникам ОВП в Каїрі. У відповідь США відкликали посла. Суть боротьби Півночі та Півдня країни полягала у протистоянні, тобто арабів з християнами та язичницькими сектами.

В Йорданії у 1971 році під час роботи Оборонної ради Ліги Арабських Держав (ЛАД) в Каїрі вбито прем’єр–міністра Вафи Таля. Захоплені єгипетські та йорданські ісламісти заявили [12, с.286], що є членами організації “Чорний вересень”– палестинська терористична група пов’язана з йорданцями, яким надавала допомогу людськими ресурсами проти палестинських партизан до 1980 року.

В Іраку в червні–грудні 1976 року погіршились відносини з Сірією через 12 терактів, яка звинуватила першого в перекиданні військ у зону терактів. Напруга зросла, коли було поранено сірійського міністра зовнішніх справ Адель Халіма Хаддама внаслідок теракту радикального палестинського руху “Чорний травень” 2 грудня, о восьмій годині вечора. Ірак у відповідь звинуватив Сірію за замах на майбутнього президента Саддама Хусейна [82, с.31]. Тоді був заступником Ради революційного командування. (14 грудня).

Щодо Російської Федерації, то в Чечні 14 – 22 червня 1995 року зафіксовано напад чеченських боєвиків із захопленням 25 заручників в місті Будьоновську (Ставропольський край) 9 січня 1996 року чеченці–ісламісти захопили пологовий будинок та лікарню в місті Кізляр (Республіка Дагестан). Перед цим 28 липня 1995 року в Дагестані блокована група терористів при спробі ввезення зброї в Чечню. Від РФ переговори проводив заступник начальника служби прикордонного контролю Р.Абдулатів. Подалша доля боєвиків невідома.

В Італії у Вероні 17 грудня 1981 року ісламські терористи захопили у власному будинку америкнського генерала Джеймса І.Додьє утримуючи в заручниках сорок два дні. Після пошуків відсутнього військового антитерористичний загін звільнив генерала взявши під варту десять терористів, вбивши шестеро.

Як противага західним тенденціям мусульманський фанатизм набирає небезпечних форм особливо в ісламських общинах. До прикладу на середину дев’яностих єдиною ісламською республікою був Іран. Після приходу наступника Хомейні спочатку імама далі аятолли іх персидської “знак Божий”, “Боже знамення”; з арабської – вищий титул шиїтського муджтахіда – найбільш авторитетного законодавця. Мав право виносити самостійні рішення по всім релігійним і правовим питанням) Рафсанджані більш поміркованого все правознавство підпорядковується Корану. Мова йде про боротьбу шиїтів і сунітів так званому іранському “шиїтському ісламу” протистоїть алжирський інтегральний “сунітський іслам” що прагне домінувати в світі. Це вилилося у боротьбу 13 тисяч бойовиків Ісламського фронту порятунку (ФІС), лідер якого Аббас Мадані [81, с.93] виступаючи за повернення до істинного ісламу переміг на виборах 270–тисячний Фронт Націонльного Визволення (ФНЛ). Заворушення почалися в кварталах бідноти. Закінчився конфлікт відставкою А.Мадані, ФНІЛ вийшов з уряду, а в країні після арешту лідера ФІС встановлюється військова диктатура та передреволюційна ситуація.

Особливість ісламського фанатизму на практиці виникнення на обмежений час здатне поширюватись від зон активності (Афганістан, Середня Азія, Близький Схід, Іран, Пакистан) до зон поміркованого ісламу Ява, Туреччина.

Отже, арабо–тюрко–мусульманські країни частково були відірваними від власної історії тоді як індоєвропейські синтезували й осучаснили культури Середземномор’я та решти світу.

Терористичний фанатизм. Окремі групи в гонитві за винагородами “спонсорів” чи розформовані або доведені до відчаю “звалення від професійних обов’язків” пов’язані здатні знайти і стати жертвою “мети”. Іноді мета виправдовує засоби: помста. Вбивства, стиль життя традиції посилення ненависті до глобалізму і комплекс чинників наведених у першому розділі. Серед статистичних даних поширені такі: на 1976 рік нараховано 6 тисяч 241 теракт, 508 мікроконфліктів з них 45 % на терористичній основі [73, с.6], 17 % неісламських. В 1994 році 433 з них лише 2 % неісламські. В 2000 році – 702, з них 0,7 % неісламських або такі, що не пов’язані з ісламським тероризмом при 15728 терактах з них три глобального масштабу. І якщо в країнах Заходу існує домовленість на придушення тероризму, то деякі арабські країни таким способом “торгуються” з ЄС, США, Росією. Громадська думка залежно від регіону полярна: прибічники і противники.

Виявом практичного тероризму є джихад. Часто священна війна за поняттям [33, с.35] ради старійшин (шаріат) вважається обов’язком для всіх мусульман. На відміну від терористів і фундаменталістів війну веде халіф (правитель) чи його намісник.

Тлумачення в Корані “Джихад – війна на шляху Аллаха”. Процедура проведення: Халіф чи намісник спершу проголошують іслам іновірцям (лише один раз), долі збори народу на Раду. Конфлікт з іновірцями заколот з їх сторони або неповагою до Пророка, імам, правителя служить приводом до війни. Джихад оголошує халіф з “невірним” і “язичником”, який надається можливість прийняти іслам, або як альтернатива перейти в якості вассалів до мусульманської держави під статусом “змміїв” (людей під захистом арабської країни). На джихад йдуть всі мусульмани, крім бідних, калік, старих, жінок, дітей і рабів. Ці категорії заборонено вбивати під час війни у противника лишень