Історичне значення Першого Сербського повстання

План

Вступ

Балканський регіон традиційно займає особливе місце в європейській і світовій геополітиці. На протязі багатьох століть тут перетиналися інтереси багатьох великих держав, вигадливо змінюючи долі балканських народів. Боротьба Сербії за свою незалежність у ХІХ столітті має особливо велике історичне значення, так як події сербської революції докорінно змінили розстановку сил в регіоні, істотно вплинули на увесь подальший розвиток подій не лише на Балканах, але й в цілому в Європі.

Отже, актуальність теми визначається необхідністю дослідження Першого Сербського повстання як дуже важливого епізоду європейської й світової історії, що значною мірою вплинув на увесь подальший розвиток балканських та загальноєвропейських подій.

Об’єктом дослідження є безпосередньо події Першого Сербського повстання а також його історичні наслідки і пов’язані з ним події європейської політики.

Історіографія питання. Перше Сербське повстання та його історичні наслідки досить добре висвітлені у вітчизняній історіографії. За часів Радянського Союзу найбільшу увагу радянських дослідників традиційно притягало вивчення політичних, культурних і наукових зв'язків Росії з сербами в період їхнього звільнення від влади Османської імперії. Тут позитивний образ російської держави виявлявся з особою силою, і тема була благодатною для опису кращих якостей російської нації. При вивченні даного історичного періоду узагалі важко піти від тієї основи, що була закладена ще слов'янофілами XIX ст. У радянській історіографії "прогресивну роль Росії" розкривали праці І._С._Достян ("Россия и балканский вопрос"), А. Л. Нарочницького (“Россия и Юго-Восточная Европа”) та ін. У 1972 р. вийшов спеціальний збірник "Слов'яни і Росія". Перша робота радянської історіографії, що спеціально висвітлює формування національних держав сербів та інших південних слов'ян, з'явилася тільки в 1986 р. - "Формирование национальных независимых государств на Балканах. Конец ХVIII – 70-е гг. ХІХ вв." У цьому виданні окремі статті були присвячені не тільки Сербії, але й Словенії, Хорватії, Боснії. У статтях, присвячених Сербії і Чорногорії (автори - І. С. Достян, Н. І. Хитрова, А._В._Карасев та ін.), роль Росії в завоюванні цими державами незалежності викладена дуже докладно і добре. Продовженням даної теми став виданий у 1991_р. збірник нарисів "Балканы в ХІХ – начале ХХ в. Очерки становлення национальных государств и политической структуры Юго-Восточной Европы" (Відп. ред. Ю. А. Писарєв). Авторами розділів, присвячених сербам, є С._І._Данченко, Ю. А. Писарєв, Є. Ю. Чепижева, Н. І. Хитрова, С. А. Романенко, І. В. Чуркина, Е. К. В'яземська. Крім того, на початку 1980-х рр. Інститутом слов'янознавства і балканістики АН СРСР був підготовлений двотомний збірник документів "Первое Сербское восстание 1804-1813 гг. и Россия", що представив на суд істориків багато раніше важкодоступних документів російських і югославських архівів. Велике значення для вивчення балканської політики Росії мав також випуск збірника документів "Внешняя политика России ХІХ – начала ХХ в. Документы Российского МИДа", здійснений Комісією з видання дипломатичних документів при МЗС СРСР.

Метою дослідження є вивчення подій Першого Сербського повстання та його історичних наслідків у їхньому діалектичному поєднанні та структурному взаємозв’язку.

Перед викладенням безпосередньо подій Першого Сербського повстання та аналізу їхніх історичних наслідків доцільно коротко розглянути причини та передумови революційних подій у Сербії ХІХ ст.

Центром зародження і становлення основних компонентів сербської національної держави нового часу була в основному невелика територія Смедеревського санджака, чи так званого Бєлградського пашалику, що займав у XVІІІ ст. окраїнне положення в системі володінь Османської імперії у Південно-Східній Європі. У 1718 р. Австрія зайняла велику частину цієї області, але в 1739 р. по Бєлградському миру вона була знову повернута Туреччини. З цього часу надовго установилася границя між Османською імперією й Австрією по ріках Дунаю і Саві.

Розглянута територія являла собою в основному гористу місцевість, густо покриту лісами. Родючий ґрунт, великі пасовища, теплий клімат сприяли розвитку в Бєлградському пашалику землеробства і скотарства, особливо свинарства, що стало головною товарною галуззю господарства.

Після 20-річного перебування північної частини сербських земель у складі Австрійської імперії турецьке землеволодіння там не могло цілком відновити свої позиції, чому сприяла слабка заселеність області. Ці обставини, як і прикордонне положення, значно послабили владу турецьких чиновників і феодалів, відокремили положення відновленої після 1739 р. адміністративної одиниці - Бєлградського пашалику. Прилягаючі до нього зі сходу, півдня і заходу сербські землі в другій половині XVIII ст. входили у Відінський, Нишський, Новопазарський, Герцеговинський і Боснійський санджаки. Бєлградським пашаликом керували турецькі паші, що іноді іменувалися візирами, і ряд інших чиновників, які підкорялися безпосередньо Порті. Важливе стратегічне положення змушувало уряд постійно тримати в фортеці своїх чиновників і великий гарнізон.

Перед початком Першого Сербського повстання в межах Бєлградського пашалику проживало близько 200 тис. сербів, до 40 тис. турків і невелике число жителів інших народностей Формирование национальных независимых государств на Балканах. Конец ХVIII – 70-е гг. ХІХ вв. / под ред. И. С. Достян. – М., 1986. – С. 92. .

Турки-османи, складаючи лише 1/5 частину населення пашалику, жили зазвичай у містах або поселеннях міського типу (паланках). Тільки на р. Дрині малося кілька турецьких сіл. Сербське населення в переважній більшості жило в селах, яких нараховувалося понад 1800 Там само. – С. 93. . Кілька сіл складали кнежину, вони поєднувалися в більш великі адміністративні одиниці - нахії. Усього в Бєлградському пашалику наприкінці XVIII ст. було 12 нахій: Бєлградська, Шабацька, Валевська, Сокольська, Ужицька, Пожегська, Рудницькая, Крагуєвацька, Смедеревська, Пожаревацька, Чуприйська і