Переважною формою феодального землеволодіння в Бєлградському пашалику залишалися дрібні лени - спахілуки. Крім того, там малися хасси - володіння самого султана і великих державних чиновників, що звичайно здавалися на відкуп. Але, як і й інших частинах імперії, спахійська система знаходилася в стадії глибокого розкладання і витіснялася новою формою безумовних приватних володінь — читлуками (чифтліками), що заводили, віднімаючи спахійські і селянські землі, найчастіше яничари, які ставали читлук-сахібіями.

Уперше вимогу про автономні права було висунуто сербами під час австро-турецької війни 1788-1791 р., у якій на стороні австрійців активно діяли сербські добровольчі частини (фрайкор), четницькі і гайдуцькі загони. Наприкінці війни, коли стало ясно, що Бєлградський пашалик залишиться в складі Туреччини, один з активних діячів визвольного руху цього часу архімандрит Стефан Йованович і дві інші духовні особи склали відозву до сербського народу, у якій доводили необхідність просити австрійського імператора при укладанні мирного договору з Туреччиною включити умову про надання Бєлградському пашалику автономних прав, подібних тим, якими користувалися Молдова і Валахія Первое Сербское восстание 1804-1813 гг. и Россия. Сб. документов / сост. В. П. Грачёв, Н. П. Данилова. – М., 1980. – Кн. 1. – С. 22. . Серби одержали б повну внутрішню автономію з правом вільно вибирати свого верховного старійшину («коменданта»), що буде одноразово передавати Порті точно визначену суму податку; турецькі органи влади і суду не повинні були б втручатися у внутрішнє життя сербів, тобто цілком ліквідувалися. Тоді серби могли б «на своїй землі трудитися собі на користь», - говорилося у відозві, а це означало б знищення турецької феодальної системи і передачу землі селянам. Прохання сербів австрійському імператору не було, однак, складено, та й важко припустити, що воно могло б привести до реальних результатів, У Систовський мирний договір, укладений між Туреччиною й Австрією в 1791 р., була включена лише стаття про амністію і гарантію безпеки сербам, що брали участь у війні. Але зміни в положенні Бєлградського пашалику незабаром відбулися з ініціативи самої Порти. Султан Селим III, намагаючись реформувати військову, адміністративну і фінансову систему держави, почав боротьбу проти яничарської вольниці. Ареною її став, зокрема, Бєлградський пашалик, важливе воєнно-стратегічне значення якого продемонструвала остання війна з Австрією. Підставою для цього послужило ухилення яничарів від участі у воєнних діях. Після закінчення війни Порта заборонила яничарам знаходитися в Бєлградському пашалику, їхнє нерухоме майно було конфісковано. У зв'язку з прийнятим у 1792 р. законом про військові льони в пашалику був зроблений переділ спахійських земель, ленники, що не відбували військової служби, позбавлялися своїх володінь. Вживалися інші заходи для встановлення в пашалику миру і порядку. Разом з тим кнези, впливові люди Бєлградського пашалику, стали висувати перед султанським урядом вимоги надання сербам автономних прав. Одночасно сербське населення допомагало турецьким військам відбивати напади заколотних яничарів, що намагалися повернутися в пашалик Балканы в ХІХ – начале ХХ в. Очерки становлення национальных государств и политической структуры Юго-Восточной Европы / под ред. Ю. А. Писарева. – М., 1991. – С. 19. .

Як би на подяку за це в серпні 1793 р. Селим III видав фірман, підтверджений на початку наступного року, згідно з яким Бєлградському пашалику надавалися досить широкі автономні права. Кнези й оберкнези визнавалися безпосередньою народною владою, вони повинні були обиратися народом і підтверджуватися пашею. Туркам, у тому числі спахіям, заборонялося жити серед сербів, турецьким чиновникам – незаконно стягувати побори з населення чи вдаватися до насильства. Установлювалася величина податку, що сплачується державі (порізу), деяких інших податків, натуральна частина яких була невеликою. Населенню дозволялося будувати церкви і монастирі. Серби повинні були самостійно охороняти пашалик від яничарів Формирование национальных независимых государств на Балканах. Конец ХVIII – 70-е гг. ХІХ вв. / под ред. И. С. Достян. – М., 1986. – С. 95..

У 1796 р. автономні права Бєлградського пашалику були ще більш розширені. Збирання державних податків тепер цілком покладалося на 12 нахійських обер-кнезів, що передавали гроші бєлградському паші.

Здавалося б, для сербів відкривалися широкі можливості самостійного економічного, політичного і культурного розвитку в складі Османської імперії. Але кінцевий результат боротьби за автономні права і їхнє введення в життя залежав від політичної обстановки у всій Османській імперії, від того, чи зуміє султанський уряд перебороти сили реакції. Тим часом анархія в країні зростала. Так у 1797 р. підняв заколот Пазванд-оглу, який виношував плани утворення своєї самостійної держави. Наполеон напав на Сирію і Єгипет. Все це примусило Порту піти на поступки заколотним силам. У 1799 р. Пазванд-оглу був прощений і визнаний законним пашею Відінського пашалику, а його союзникам, бєлградським яничарам, було дозволено повернутися у Бєлградський пашалик із правом повернення відібраного в них раніше майна Мешвелиани К. Л. История южных и западнях славян: Сербия, ХІХ в. – окт. 1917. – Тбилиси, 1985. – С. 51. .

Увірувавши у свою силу і безкарність, яничари в 1801 р. убили правителя пашалику Хаджі Мустафу-пашу і передали владу чотирьом своїм предводителям - дахіям. Спізніле втручання Порти в цей конфлікт уже не змогло виправити положення, що створилося, оскільки у призначеного нею нового бєлградського паші не було достатніх військових і фінансових засобів, щоб припинити самовольство і розгул яничарської вольниці. Установлений дахіями тиранічний режим не тільки ліквідував даровані сербам автономні привілеї, але і тяжко позначився