Утвердження Статутом 1838 р. олігархічної системи правління, що замінила деспотичний режим князя Милоша, цілком відстороняло народ від участі у владі. Але Статут мав і позитивні риси, тому що створював передумови для формування буржуазної основи Сербської держави Формирование национальных независимых государств на Балканах. Конец ХVIII – 70-е гг. ХІХ вв. / под ред. И. С. Достян. – М., 1986. – С. 132..

ІІІ. Вплив Першого Сербського повстання на міжнародну обстановку та політику великих держав

3.1. Політика Росії по відношенню до Першого Сербського повстання

На хід сербського повстання істотний вплив справила політика деяких європейські держав, у тому числі і Росії. Між тим, політика Росії у цьому питанні дотепер залишається недостатньо вивченою і викликає суперечливі оцінки як у вітчизняній, як і в зарубіжній історіографії. Це пояснюється як браком і фрагментарністю опублікованих джерел, так і необ'єктивним підходом до оцінки балканської політики царського уряду Олександра I, на якого часто необґрунтовано складали провину за невдачі і поразку цього повстання. Деякі сучасні сербські історики вважають, що Росія підтримувала визвольні рухи балканських народів виходячи тільки з розрахунку використовувати їх у потрібний їй момент для воєн з Туреччиною чи Францією. Коли ж ці рухи переставали відповідати її політичному курсу, то вона вживала заходів до їх роз'єднання, а потім заглушала їх. Наприклад, сучасний сербський історик Дж. Пейович, характеризуючи політику Росії наприкінці ХVIII – на початку ХІХ ст., пише: "Реальна програма досягнення волі і незалежності малих балканських народів повинна була стати нездійсненною в інтересах політики великих держав, з яких Росія мала авторитет захисниці християн у Туреччині. Однак, - продовжує він далі, - надії на православну покровительку в той період були, як ніколи в історії, оплачені ціною величезних страждань” Цит. по: Нарочницкий А. Л. Россия и Юго-Восточная Европа. – Кишинёв, 1984. – С. 68. . Політика Росії на початку XIX ст. з його погляду, перешкоджала об'єднанню зусиль усіх балканських народів для спільної боротьби з Османською імперією в найбільш зручні для них моменти. Більш того, на думку іншого югославського історика М. Р. Джорджевича, її політика була спрямована і на розкол визвольного руху усередині сербського народу. "Зв'язок певних політичних сил Сербії у 1804-1813 рр. з носіями російської політики, - пише він, - ...повернув боротьбу повстанців з єдино вірної стратегічної концепції, що могла привести до досягнення мети - незалежності Сербії Цит. по: Нарочницкий А. Л. Россия и Юго-Восточная Европа. – Кишинёв, 1984. – С. 68. ”.

Вітчизняні ж роботи радянського періоду традиційно тяжіють до апологетичної точки зору по відношенню політики Росії у питанні Першого Сербського повстання. В такому ключі написані, зокрема, роботи І. С. Достян Достян И. С. Россия и балканский вопрос. – М., 1972. , К. Л. Мешвелиани Мешвелиани К. Л. История южных и западнях славян: Сербия, ХІХ в. – окт. 1917. – Тбилиси, 1985. , Ю. А. Писарєва Балканы в ХІХ – начале ХХ в. Очерки становлення национальных государств и политической структуры Юго-Восточной Европы / под ред. Ю. А. Писарева. – М., 1991. та ін.

Розбіжності у оцінках різних істориків окрім ідеологічно різних світоглядних засад, на яких стояли автори різних досліджень пояснюється також фрагментарністю розробки проблеми і характером документальних публікацій, в які до 80-х рр. XX в. включалися лише деякі, хоча і важливі, матеріали з архівів по цій темі. Систематичне виділення з архівів СРСР джерел з питань політики Росії по відношенню до Сербського повстання 1804-1813 рр. було проведено в період з 1970 по 1980 р. і завершилося виходом у світ двох книг документів, підготовлених до друку спільно радянськими і югославськими істориками Первое Сербское восстание 1804-1813 гг. и Россия. Сб. документов / сост. В. П. Грачёв, Н. П. Данилова. – М., 1980. – Кн. 1; Первое Сербское восстание 1804-1813 гг. и Россия. Сб. документов / сост. В. П. Грачёв, Н. П. Данилова. – М. – Кн. 2, 1983. . Опубліковані і знову виявлені документи, мабуть уперше, дозволили докладно і послідовно простежити розвиток політики Росії у цьому питанні протягом усього повстання і наступних подій.

Доступний матеріал дозволяє зробити наступні загальні висновки. Політика Росії у відношенні Сербського повстання 1804-1813 рр. на всьому його протязі була доброзичливою, але через різні обставини зазнала ряду змін.

Період, що почався повстанням 1804 р. характеризується поступовим, але неухильним наростанням підтримки сербів, що боролися за автономію, а згодом – і незалежність Сербії. З початком російсько-турецької війні – допомога Росії виявляється у військовій підтримці повстанців. У ході війни командування Молдавською армією, розглядаючи сербів як своїх природних союзників у боротьбі з Туреччиною, почало постачати їх зброєю, боєприпасами, направило в Сербію офіцерів для навчання воїнів і спорудження оборонних фортець. Надалі політичний курс Росії мінявся в залежності від російсько-турецьких відносин. Історичні умови не дозволяли Росії домогтися повної і беззастережної капітуляції Порти. Отже, при такому варіанті зникала і