Сербські повстанці продовжували сподіватися, що російські війська знову приєднаються до них. Повстанців продовжували постачати озброєнням з Росії. В серпні були відправлені 500 пудів свинцю і 800 пудів пороху. А так як сербам було повідомлене про місце перебування росіян, то Ісаєв сподівався, що вони знайдуть засіб таємно перевезти порох і свинець до свого табору. І дійсно, вже 28 вересня М. Стойкович розписався в отриманні 201 штуки олова і 50 бочок свинцю. Наприкінці вересня Ісаєву для переправлення сербам було вислано ще 800 пудів пороху. “Ця подія дуже обрадувала сербів”, - повідомляв К. І. Мейєндорфу (який прийняв командування після смерті Міхельсона 5 серпня 1807 р.) російський дипломатичний чиновник в Белграді К. К. Родофінікин і просив прислати у сербський табір днів на 10 досвідченого артилерійського офіцера, котрий допоміг би налагодити на тутешньому заводі виробництво пороху Первое Сербское восстание 1804-1813 гг. и Россия. Сб. документов / сост. В. П. Грачёв, Н. П. Данилова. – М., 1980. – Кн. 2. – С. 422-423.. Прохання було задоволене новим головнокомандувачем Молдавською армією А. А. Прозоровським, котрий просив керуючого міністерством іноземних справ Н. П. Румянцева отримати у Олександра І дозвіл на відправлення до Сербії артилерійського офіцера “днів на десять, для приведення у належний устрій порохового заводу” Первое Сербское восстание 1804-1813 гг. и Россия. Сб. документов / сост. В. П. Грачёв, Н. П. Данилова. – М., 1980. – Кн. 2. – С. 424. .

У березні 1809 р. Порта оголосила про поновлення воєнних дій проти Росії. Молдавська армія стала готуватися до форсування Дунаю. Повстанці ж вирішили почати широкомасштабний наступ на Ніш, у напрямку Чорногорії, Боснії і Герцеговини. Вони розраховували не тільки на допомогу російської армії, але і на підтримку населення цих областей, їхнього повстання проти влади Туреччини. Ці широкі наступальні операції виходили з прагнення шляхом військових успіхів відстояти право на повну незалежність Сербської держави, домогтися істотного розширення її границь. Але реальний ґрунт для появи такої великої держави був відсутній. Не склалося також умов для спільної боротьби балканських народів проти Османської імперії.

Розпочаті сербами навесні 1809 р. наступальні операції спочатку мали деякий успіх, але закінчилися повною поразкою. Турецьким військам був відкритий шлях у внутрішні райони країни. Лише наступ Молдавської армії (осінь 1809 р.) під командуванням її нового головнокомандуючого П. І. Багратіона, врятував положення сербів.

Погроза військового конфлікту, що наростала, із Францією примушувала Росію квапитися з укладанням миру з Туреччиною. Однією з його неодмінних умов було визначення долі Сербії. М. І. Кутузов, що вів переговори, повинен був домогтися включення в мирний трактат умови, що зобов'язує Порту видати під гарантією Росії постанову, яка б «забезпечувала спокійне і безтурботне існування» сербам. При цьому турецькі війська не повинні були займати інших фортець, крім Белграда, і не втручатися у внутрішнє управління країни. Але турецькі уповноважені завзято відмовлялися прийняти таку умову, і стаття VIII Бухарестського договору, укладеного 16 травня 1812 р., не відповідала цілком вимогам, висунутим російською стороною. У ній говорилося, що Порта дарує сербам прощення і оголошує загальну амністію. Усі побудовані сербами під час повстання фортеці повинні бути зруйновані, турецька адміністрація буде керувати фортецями, зведеними до початку повстання. Щоб введені в ці фортеці турецькі гарнізони не пригноблювали сербів як підданих Порти, остання вживе заходів для їхньої безпеки. «Вона дарує сербам по їхніх проханнях ті самі вигоди, якими користуються піддані її островів Архипелажських і інших місць, і дасть їм відчути дію великодушності її, надавши їм управління внутрішніми справами їх, визначивши міру їхніх податей, одержуючи ці з власних їхніх рук, і вона заснує, нарешті, усі ці предмети спільно з народом сербським» Тарле Е. В. Восточный вопрос во внешней политике России. Конец ХVIII – начало ХХ вв. – М., 1978. – С. 152..

Серби не були задоволені такими умовами, не могли примиритися з уведенням турецьких військ у Белград і інші фортеці (Шабац, Смедерево, Кладово, Ужице, Сокол).

До весни 1813 р. сербські повстанці відмовлялися здавати Туреччині зайняті ними фортеці, а російська дипломатія намагалася мирним шляхом вирішити конфлікт. Однак до травня 1813 р. стала очевидною безуспішність переговорів сербів з оттоманським комісаром, а Карагеоргій вперше висловив намір, у випадку поразки повстання, переселитися до Росії. Турецькі війська перейшли у наступ. 20 вересня плата фортеці Смедерево, 23 вересня здався без бою Белград. В зайнятій турецькими військами Сербії почався страшенний терор. Не дивлячись на те, що султан обіцяв пощадити усіх, хто добровільно здасться, вони були замордовані й вбиті найжорстокішими способами.

II. Значення Першого Сербського повстання для оформлення сербської державності

2.1. Боротьба за визнання автономії сербського князівства

11 квітня 1815 р. на народних зборах у с. Таково Рудницької нахії воєвода Милош Обренович, що не залишив батьківщину після поразки повстання, оголосив про початок нового збройного