Росіяни царі, боярство і купці були зацікавлені головним чином у вивозі із Середньої Азії шовкових тканин, килимів, дорогоцінних каменів, зброї, предметів східного художнього ремесла. Мався також попит на бавовняні тканини (на Русь вони завозилися в шматках або у виді готового одягу), певною мірою — бавовна і шовк-сирець, нитки, ревінь і т.д. До встановлення безпосередніх зв'язків Росії з Китаєм, Індією й Іраном бухарські й інші купці виступали також у ролі посередників, що поставляли па російський ринок товари цих країн.

Бухарські купці користувалися великими привілеями в торгівлі з російськими містами. Ці привілеї забезпечувалися спеціальними царськими грамотами. Так, у 1645 році був видано указ, що дозволяє бухарським купцям торгувати не тільки в Сибіру, але й у Казані, Астрахані й інших місцевостях.

Розвиток торговельних і посольських зв'язків не могло не позначитися на розширенні обсягу торгівлі і встановлення добросусідських відносин між російською державою і середньоазіатськими ханствами. Зведених даних про розмір торгівлі того періоду ні, але про досить значні розміри торговельних оборотів говорять уривчасті дані, що дійшли до нас. Так, наприклад, до 80-м років XVII століття в сибірські райони із Середньої Азії щорічно привозилося різних товарів па суму до двохсот тисяч карбованців.

Велике значення мало посередництво середньоазіатських купців у торгівлі між кочовим населенням степів і росіянами містами Сибіру. Купці приганяли в сибірські міста зі степових районів Середньої Азії коней, велику рогату худобу, овець, кіз, а також доставляли продукти тваринництва і ремісничі вироби. У XVIII столітті Середня Азія, що роздирається міжусобними війнами, переживала важку кризу, багато в чому парализоване її господарське і культурне життя і різко послаблені економічні зв'язки між окремими районами і із сусідніми країнами.

В другій половині XVII століття спостерігалися ознаки деякого господарського підйому, зв'язаного, зокрема, з посиленням переходу кочівників до землеробства. Помічається ріст торгівлі, посилення караванних зносин Середньої Азії з прикордонними районами, зростання торговельного обороту з Росією. Пожвавлення торговельних зв'язків з Росією зробило благотворний вплив па господарський стан і розвиток середньоазіатських ханств. (13, стр. 10)

2. Колоніальна політика царату просування Росії в Середню Азію в 18-19 століттях

З початку XVIII століття в зв'язку з необхідністю розвитку металургійної промисловості Російська держава стала виявляти цікавість до рудних багатств Середньої Азії.

Петро I прагнув не тільки зміцнити торговельні відносини, але і закріпити за собою політичний вплив на середньоазіатські ханства. «Оценивши важливе торговельне та політичне значення Каспійського моря для Росії, Петро Великий задався метою затвердити на ньому російське панування, розширення торговельних зв'язне своїх підданих без іноземного посередництва з квітучими областями Закавказзя і Персії, Середній Азії й особливо з багатою Індією».(13, стр. 11)

Для цієї мети був організований ряд експедицій. Указом 22 травня 1714 року була споряджена військова експедиція Бухгольца в місто Яркенд, що не досягла, однак, мети через опір калмиків; на зворотному шляху експедиція заклала міцність на ріці Іртиш (1717 р.). У тому ж році оренбурзький губернатор князь Гагарін спорядив загін під начальством підполковника Ступіна, що і затвердився па Янишевом озері, побудувавши там зміцнення. У наступному році була закладена Семипалатинська фортеця; у 1719—1720 роках інженер-майор Лихарєв піднявся з загоном по Іртишеві і Зансанським озерам і на зворотному шляху заклав Усть-Каменогорську міцність. Пізніше ці фортеці з'явилися опорними пунктами просування російських військ у Середню Азію з півночі і зі сходу.

Указом 29 травня 1714 року була споряджена експедиція в Хіву під начальством Бековича-Черкасського, який користувався особливиою довірою Петра I. Приводом для цієї експедиції послужили, зокрема, отримані від туркмена ходжі Нефеса зведення про велику кількість золота, що добувається місцевим населенням у пісках уздовж плину Аму-Дарьі.

В інструкції, даної Бековичу-Черкасському і підписаної Петром I 14 лютого 1716 року, задача експедиції визначалася в такий спосіб: «У колишнього устя ріки Аму в Каспійське море побудувати міцність па тисячу чоловік і потім відправитися до хівинського хана, випливаючи уздовж плину ріки, щоб оглянути наявні на ній греблі і, якщо виявиться можливим, звернути цю воду ріки в старий струм, замкнувши устя в Аральське море, намагатися вибрати зручне місце на дійсній Аму-Дарьє, де-небудь поблизу греблі і закласти там іншу міцність. Хана Хівинського спробувати схилити до вірності і підданства, обіцяючи йому спадковість у володінні ханством, для чого запропонувати йому гвардію з росіян для того, щоб він за то діяв на користь наших інтересів. У випадку згоди хана на ці пропозиції просити його послати своїх людей із двома росіянами на верх по Сир-Дар'ї до Іркеіта (Яркенда) для огляду золота».

Експедиція Бековича-Черкасського не мала успіху. За пропозицією хівинського хана Ширгазі, якому довірився Бекович-Черкасський, загін його був розділений на кілька частин, розведених в різні місця, у яких учасники загонів були перебиті в результаті раптових нападі хівинців.

Провал експедиції Бековича-Черкасського не змусив Петра 1 відмовитися від думки усталити тим або іншим шляхом російський вплив у Середній Азії й установити через неї торговельні зв'язки з Індією. Скориставшись перебуванням у Петербурзі посланця Кулибека-хана Бухарського Абдул-Файзи, що мав доручення просити про підтримку світу в торговельних віднсинах, Петро вирішив направити разом з ним у Бухару свого посла Флорпо Беневені — італійця на російській службі. В інструкції 13 червня 1718 року Беневені було запропоновано: «Ретельно зауважувати па шляху всі міста і поселення, фортеці і пристані, які ріки впадають у Каспійське