були набудовані позитивно. Група Батиря користувалася активною підтримкою кочевавших між Волгою й Уралом калмицьких князів, що діяли в інтересах джунгарських феодалів і, що вбачали в прийнятті казахами російського підданства удар по своїх інтересах — перешкода до свого панування над Казахстаном. Правителів Хіви також не влаштовувала перспектива "бачити казахів під протекцією Росії, оскільки зменшувалися можливості для їхнього втручання в справи Молодшого жуза. Спеціально прибулі в кочовище Батиря хівинські агенти підбурювали маси до виступу проти прийняття підданства. Під час переговорів справа не раз доходила до зіткнень, що ледь не коштували Тевкелеву життя. Вороже набудовані старшини хотіли його убити, не раз на обози посольства відбувалися напади, а його люди, що супроводжували, захоплювалися в полон.
Зовні боротьба двох угруповань казахських феодалів йшла навколо питання про підданство, а фактично про владу. Не випадково султан Батир підняв проти Абулхаіра кілька тисяч воїнів, бажаючи з ним розправитися.
Однак усі спроби зірвати переговори і перешкодити приєднанню Молодшого жуза до Росії .зазнали невдачі.
10 жовтня 1731 р. переважна більшість зборів старшин висловилося за прийняття підданства. Величезну роль у позитивному рішенні цього питання зіграв впливовий батир Букенбай, відомий у народі своїми подвигами під час війни з джунгарами. Разом з іншими батирями: Есетом, Мурзой-Худай-На-заром він рішуче підтримував Абулхаира і виступив у захист Тевкелева.
Будучи розумною і далекоглядною людиною, Букенбай розумів, що для самозбереження казахському народові потрібно надійне заступництво.
У таких умовах тільки Росія могла забезпечити безпеку казахам: по-перше, тому що вони нарівні з волзькими калмиками, башкирами і яіцькими козаками ставали російськими підданими, і уряд повинний було вживати заходів до припинення зіткнень між ними, по-друге, прийнявши російське підданство, казахи могли розраховувати на припинення джунгарської агресії, тому що Росія сама була зацікавлена в запобіганні просування джунгар до своїх границь. Піклуючись про благо одноплемінників, Букенбай стояв за російське підданство і по особистих мотивах. Будучи великим скотовладельцем, він вів значну торгівлю з Росією, зокрема мав свого торговельного представника в Уфі. І природно, що з прийняттям підданства, Букенбай розраховував розширити масштаби своєї торгівлі. (3, стр. 52-53)
Знадобилося, однак, чимало часу, щоб привести до присяги інших казахських феодалів. У кінцевому рахунку «противна партія» розпалася, її ватажки, один за іншим, прийняли підданство, хоча їхній всіляко утримували від цього акта агенти калмицького тайши і джун-гарского хунтайджи, що приїхали в Молодший жуз.
Калмицький тайши Доржи намагався утримувати й Абулхаіра від переходу на сторону Росії, пропонуючи йому напасти на росіян. Однак ця підступ зустріли рішуча відсіч з боку Абулхаіра. Він інформував про пропозицію Доржи імператрицю Ганну Іванівну. Таким чином, Абулхаір на доказ своєї щирої зацікавленості в російському підданстві виявляв готовність як васал російської імператриці виступити проти супротивників Росії.
Відносно мирні умови життя, що казахи знайшли після прийняття Молодшим жузом російського підданства, створили передумови для відновлення їхнього скотарського господарства. Цьому ж сприяла торгівля, що розвивається, у російських містах. Потреби в худобі і конях спонукують російську адміністрацію всіляко заохочувати торгівлю казахів, у зв'язку з чим вони були звільнені від сплати податків.
Розвиток торгівлі поліпшувало матеріальне становище казахів-кочівників, сприяло розвиткові кочового скотарства. «Наперед цього,— говориться в одному документі,— киргиз-кайсацкий народ був самої бідної, напроти того нині й останній з них що-небудь має, а це походить від заснованих при тутешніх границях торгівлі і від безпечного їхній оных звертання, до яких у прежнія часи і наближатися не смели».
Приклад казахів Молодшого жуза, першими принявших російське підданство, з'явився показовим і для інших.(3, стр.60-63)
4.2. Входження Середнього жуза в Росію
Приєднання Молодшого жуза створило передумови для такого ж кроку і Середнього жуза, тим більше частина його пологів знаходилася під владою Абулхаіра. Ті ж політичні й економічні причини, що спонукали Молодший жуз прийняти російське підданство, були характерні і для Середнього жуза, набагато сильніше потерпілого від джунгарської навали.
Провідником проросійської орієнтації тут виступав уже згадуваний батир Букенбай. У своїх устремліннях він був не самотній. Його підтримували представники впливових старшинських угруповань, що розраховували при сприянні російської адміністрації розширити свої пасовищні угіддя в російських окраїн.
У середині 1731 р. відбулася бесіда уфімского воєводи з послами Абулхаіра і хана Середнього жуза Семеке, що направили їхній «у Росію з загальної згоди». Від імені ханів посли говорили про велику зацікавленість казахських властей у російському підданстві: воно могло врятувати казахів «від нападу... інших народів». Про це ж говорив в Уфі і казах Середнього жуза Баячи Тюлеєв. В Уфімському воєводському керуванні він заявив, що хани Абулхаір і Семеке, підтримані казахами, «нині бажають бути в служінні, у вічному підданстві під протекциею ея імператорської величності».
Посли Абулхаіра і Букенбая— Мурза-Худай-Назар і Таймас, спрямовані наприкінці 1731 р. у Середній жуз, обіцяли ханові Семеке у випадку приєднання до Росії забезпечити безпека його території за допомогою російських військ. У противному випадку Абулхаір загрожував, що запросить військові сили в російського уряду і захопить у полон Семеке і його наближених. Це ще раз свідчить про намір Абулхаіра використовувати прийняття російського підданства для свого узвишшя над іншими казахськими властями.
Семеке погодився з пропозицією послів Абулхаіра і Букенбая. У 1732р. до складу Росії формально ввійшла центральна частина Середнього жуза, інша прийняла російське підданство трохи пізніше.
Але Семеке виявився досить непослідовним у своєму рішенні. На те були причини. По-перше, він сам, а також багато старшин Середнього жуза побоювалися, що з прийняттям підданства Росії зросте