Непослідовність хана Семеке проявилася в тім, що вже після прийняття присяги на підданство росіянинові паную він робив набіги на башкирів — російських підданих.

Однак прагнення до мирного життя брало верх і в казахів Середнього жуза, тим більше, що нальоти на башкирів не принесли нічого, крім жертв і збитку. І притім не відпала ще погроза вторгнення з боку джунгар. У таких умовах повторне прийняття російського підданства забезпечувало посередництво Росії в примиренні із сусідами і допомога у випадку навали джунгар. До того ж підданство відкривало широкі можливості для торгівлі з росіянами.

У кінцевому рахунку хан Семеке знову клопочеться про вступ у підданство Росії. Грамотою імператриці Ганни Іванівни від 10 червня 1734 р. прохання його була задоволена.

За прикладом Семеке й інші власті Середнього жуза ужили заходів до зближення з Росією. У грудні 1735 р. хан Кучук, султан Барак і кілька батирів звернулися з проханням надіслати в Середній жуз російське посольство. Судячи зі змісту листа, у якому говорилося, «яким образом Абулхаір-хан схилився, так само і ми схилилися», вони мали намір прийняти російське підданство, а посольство повинне було його оформити. Ціль, що переслідували зазначені власники, полягала в наступному: «...башкирці будуть боятися генерала так мурзи, а наші казахи будуть боятися від ханів своїх...». Іншими словами, шляхом прийняття підданства верхівка Середнього жуза розраховувала дозволити конфлікти із сусідами і приборкати своїх підвладних.(3, стр. 109-111)

Крім росту політичних зв'язків підсилюється і тенденція до економічного зближення з Росією. Так, син Абулхаіра султан Ерали (правитель роду керен, що входив до складу Середнього жуза) разом зі старшинами дали згоду начальникові Оренбурзької експедиції И. Кирилову сприяти розвиткові російської торгівлі в казахському степу і зобов'язалися самі брати участь у ній.

Після смерті И. К. Кирилова в квітні 1737 р. начальником Оренбурзького краю (1737—1739) став відомий російський історик В. Н. Татищев. Він почав свою діяльність зі скликання з'їзду представників султанської і старшинської групи Молодшого і Середнього жузів з метою закріплення їхнього підданства.

У 1738 р. на з'їзд в Оренбург прибутку Абулхаір із сином Нурали, а також старшини і батирі, головним чином Молодшого і Середнього жузів. Серед них були батирі Букенбай, Джанибек і інші. Присягнувши напочатку серпня 1738 р., старшини Середнього жуза власне кажучи підтвердили клятву Семеке про російське підданство, дану їм у 1731 році. Однак, це не означало, що воно поширилося на весь жуз, оскільки на з'їзді були відсутні впливові султани Абулмамбет і Аблай. Їхня присяга відбулася в 1740 році і поклала лише початок приєднанню Середнього жуза до Росії. Російське підданство не поширювалося на володіння султана Барака.

Джунгарський хунтайджи постійно починав спроби відірвати Середній жуз від Росії, але вони не увінчалися успіхом.

Позиція уряду Росії під час джунгарської навали 1741 р. і в наступному наочно переконувала казахів Середнього жуза в тім, що політика примирення з джунгарами, що намагалися проводити деякі казахські власті, не могла забезпечити безпечного існування жуза. Вона вела до повного підпорядкування казахів військово-феодальної влади джунгарів.

У силу таких обставин зближення з Джунгарієй, на яке пішов було Абулмамбет, у чималому ступені керуючись своєкорисливими цілями, не було прийнято більшістю населення Середнього жуза.

Така обстановка знову спонукує Абулмамбета шукати заступництва в уряду Росії. У вересні 1743 р. він сповістив оренбурзьке начальство, що залишається вірний прийнятій присязі. Більш того, він через султана Барака призивав казахів Середнього жуза триматися ближче до російської території, щоб бути в безпеці від можливого нападу джунгарських військ.

Прийняття підданства мало для казахів Середнього жуза позитивні наслідки. Захист від нападів джунгар, деяке розширення площі кочовищ у границь Росії, установлення торгівлі сприяли налагодженню відносин між російською владою і кочовим населенням, росту авторитету Росії. Це знайшло своє відображення, зокрема, у тім, що ті казахські пологи, що не знаходилися в підданстві Росії, виявляли бажання прийняти його. Так, наприклад, у 1745 р. старшина уйсунського роду звернувся до султана Аблаю з проханням, щоб той клопотався про прийняття його родичів у російське підданство.

Закріпленню російського підданства. Середнього жуза сприяє торгівля казахів у російських фортецях, що особливо оживляється в 40-роках XVIII століття. Великий інтерес до неї виявляє, зокрема султан Аблай, що просить, щоб йому «дозволено було в Оренбурзі торгувати, проїжджаючи зі своєї орди особливим своїм трактом». Російська адміністрація з розумінням відносилася до бажання казахів розвивати обмін, Так, у відповідь на прохання Аблая оренбурзький губернатор Неплюєв писав: «...що стосується до походження торгів, те нині тим більше здатності, що тут в Оренбурзі російських купців і товарів перед протчими роками може бути умножительнєє, і з яких деякі сподіваюся й в Орскую міцність для того не поїдуть, про що можете вашим киргиз-кайсакам...оголосити».

Підступ Джунгарського ханства з'явилися серйозним іспитом для Середнього жуза в питанні прийняття російського підданства й одночасно створювали необхідність об'єднання зусиль казахів і Росії для відображення джунгарської агресії.

Улітку 1744 р. джунгарський хунтайджи почав готуватися до нападу на російську територію у верхів'ях Іртиша і, отже, на кочовища Середнього жуза. Він зосередив 30-тисячне військо під командуванням Сари Манжи на р. Усьяр, припливі Іртиша. З огляду на обстановку, що створилася,