Після короткої наради Алиханову повідомили рішення генгеша про те, що населення Марийского оазису одностайно приймає російське підданство. Прохання про це підписали всі чотири хани і 24 старшини, що очолювали населення Мари. Потім, 25 січня 1884 р. вони прибутку в Ашхабад, де від імені марийского народу принесли урочисту присягу. Незабаром у Марийский оазис прибув начальник Закаспійської області ген. А. В. Комарів з невеликим загоном. Він переконався, що переважна більшість населень беззастережно підтримує рішення генгеша. Тільки один з туркменських феодально-племінних ватажків спробував було організувати збройний опір, але був незабаром арештований самими ж туркменськими вождями. Більшість мусульманських духівництв також висловилося за добровільне входження в Росію, що підірвало ідею «священної війни», що і тут намагалися спровокувати агенти англійської розвідки.

Вже в березні 1884 р. у Марийский оазис і з нього один за іншим потягнулися торговельні каравани, користуючись безпекою, що нарешті установилася в Південно-Східному Туркменістану. Населення спокійне приступило до польових робіт.

Саме 1884 р. став фактично завершальним етапом добровільного входження Туркменістану до складу Росії. Приклад марийців потягнув населення інших.

29 березня 1884 року з проханням про прийняття їх у російське підданство звернулися сарики Иопоатни, а також Пенде.

Висновки

Автором в роботі булорзглянутий процес приєднання народів і земель Середньої Азії до Російської Імперрії, який вдбувався в період 18-19 століття. Хоча цей процес не вимагав великих військових походів і затяжних військових дій, всеж таки бортися за владу над цими землями довелося майже 50 років. Позитивним моментом у всій цій боротьбі був настрій народів Середньої Азії, які в більшості жадали переходу до підданства Росії. Кожна з сторін мала на це свої вигіди, які і було яскраво освітлено в курсовій роботі.

Перший розділ був присвячений розгляду історичних передумов, які підштовхнули до приєднання Середньої Азії до Російської Імерії. Торговельні зносини між Росією і Середньою Азією відносяться вже до VII-VIII століть. Більш докладні зведення про зв'язки між Московською державою і Середньою Азією відносяться до XVI і першої половини XVII століть. Починаючи з другої половини XVI століття, після завоювання Московською державою Казанського й Астраханського ханств, торговельні зносини між Бухарою, Хівою і Москвою стали ще більш міцними і постійними. З метою розвитку взаємної торгівлі, починаючи з XVII століття, між Москвою і Середньою Азією відбувався досить частий обмін посольствами.

В другому розділі автором булодетально розкриті прчини боротьби Росії за землі Середньої Азії, було описано економічне значення цих земель для їх володаря. З початку XVIII століття в зв'язку з необхідністю розвитку металургійної промисловості Російська держава стала виявляти цікавість до рудних багатств Середньої Азії. Оценивши важливе торговельне та політичне значення Каспійського моря для Росії, Петро Великий задався метою затвердити на ньому російське панування. З другої половини XVIII століття економічні інтереси Росії в Середній Азії зросли ще більш. Перехід у 1732 році в підданство Росії казахського Малого Джуза («орди») відкрив ще більш сприятливі перспективи розвитку політичних і економічних зв'язків Росії із Середньою Азією.

Пізніше російський уряд надавав великого значення встановленню і розвиткові торговельних та дипломатичних зносин також з Кокандським ханством (утвореним у другій половині XIX в.).

Уряд Олександра I надає підтримку російським підприємцям у їхніх спробах роздобути ринок збуту на Сході, на Кавказу, у Середній Азії й в Ірану, через відсутність досить ємного внутрішнього ринку, розвиток якого стримувалося феодально-кріпосницьким ладом.

Неминучий закон капіталістичного розвитку штовхав Росію у визначеному напрямку до росту капіталізму вшир, до захоплення колонії, у якій різними групами мислилися різні можливості експлуатації і збагачення.

Третій розділ висвітлює події, на тлі яких розвивалося приєднання Киргизії до Російської Імперії. На початку 2-рій половини 19 століття Киргизія ввійшла до складу Російської Імперії. Однієї з основних причин, що штовхали прийняти киргизів підданство Росії, з'явилося їхнє важке положення під владою Кокандського ханства. Російський уряд зі своєї сторони був зацікавлений в Киргизії, як ринку збуту Росії для капіталістичної промисловості , що розвивається, і як джерелі дешевої сировини, зокрема бавовни і продуктів скотарства.

В четвертому розділі автор висвітлює боротьбу кзахських народів за входження до складу Російської Імперії. Ініціатором прийняття казахами російського підданства виступив хан Молодшого жуза Абулхаір. Приєднання Молодшого жуза створило передумови для такого ж кроку і Середнього жуза, тим більше частина його пологів знаходилася під владою Абулхаіра. Ті ж політичні й економічні причини, що спонукали Молодший жуз прийняти російське підданство, були характерні і для Середнього жуза, набагато сильніше потерпілого від джунгарської навали. Після приєднання до Росії Молодшого і Середнього жузов значна частина казахських земель ще залишалася в залежності від Хіви, Коканда, Бухари. після поразки Коканда, Хіви і Бухари казахи змогли цілком увійти до складу Росії ского держави. Ці події завершили длившийся більш ста_років процес приєднання казахських земель до Росії.

П’ятий розділ торкається теми добровільного входження Туркменії до складу Росії. Через те, що Туркменістан у середині XIX в. не представляв у політичних відносинах єдиного цілого, входження його до складу Росії не могло здійснитися в результаті якого-небудь одноразового політичного акта. Даний процес розтягся майже на два десятиліття. Раніш усього до складу Росії ввійшли туркменські племена, що проживають у західних районах Бухарського емірату і Хівинського ханства . 1884 р. став фактично завершальним етапом добровільного входження Туркменістану до складу