«Відірваність від світового ринку, панування феодально-патріархальних відносин, феодальна роздробленість — усе це заважало розвиткові економіки середньоазіатських ханств». Положення збільшувалося кровопролитними війнами між Бухарою і Хівою, Бухарою, Кокандом. Поглиблювався процес класової боротьби, множилися антифеодальні виступи народних мас. У цих умовах і був початий завойовницький рух російського царату в Середню Азію. Важливою передумовою цього руху було остаточне скорення царською Росією казахських степів (крім казахів Старшого Джуза, що добровільно ввійшов у першій половині XIX століття до складу Росії), будівництво там укріплених ліній, що послужили потім опорними базами для просування власне в Середню Азію.

В ці роки в Росію вивозилися: бавовна-сирець, бавовняна пряжа, бавовняні тканини, кашемірові, шалі, смушок, фрукти і т.д., а з Росії в Бухару — золота і срібна монета, фарби, хутро, мідь, залізо, чавун, шкіра й ін.(13, стр. 32-33)

Рішучий поворот політики царату починається в другій половині XIX століття, тобто після реформи 60-х років, коли інтереси капіталізму сталі, що розвивається, відігравати вирішальну роль у колоніальній політиці царату.

Порівняно швидкий розвиток капіталізму в Росії штовхало царат до захоплення Середньої Азії.

Тут необхідно підкреслити, що прагнення капіталізму в другій половині XIX пеку проникнути за межі свого внутрішнього ринку викликалося ще і тим, що цей внутрішній ринок був звужений. Численні кріпосницькі залишки, що малися після реформи 1861 року, не давали російському капіталізмові більш швидко розвиватися всередину. «Розширення внутрішнього ринку затримується багатьма обставинами (головним чином збереженням застарілих установ, що затримують розвиток землеробського капіталізму)». Тому природно, що російський капіталізм із тим більшою енергією шукав виходу за межі внутрішнього ринку.

З іншого боку, колоніальні захоплення давали можливість царатові послабляти протиріччя, що накопичувалися усередині країни, у центральних її районах. Частина селянського населення можна було направляти на знову захоплювані землі і тим самим послабляти напір селян на поміщиків усередині країни.

Колоніальна політика царату гальмувала процес суспільно-економічного розвитку самої Росії і консервувала реакційні та феодально-кріпосницькі пережитки.

У завоюванні Середньої Азії були зацікавлені і вояччина, царські чиновники, які сподівалися, що в нових районах можна буде безкарно нажити собі багатство, приклавши свої руки до чужого добра. Це були «майбутні» «господа-ташкентці».

Існувала і ще одна специфічна причина, що штовхала російський царат до завоювання Середньої Азії. Це громадянська війна в США (1861 -1865 р.), що викликала бавовняний голод. Як відомо, у той час у Росію ввозилася бавовна головним чином зі США. З Росії щорічно спливало більш 37 мільйонів карбованців золота на покупку американської бавовни-сирцю. На додаток до цьому бавовняна криза викликала підвищення ціни на бавовну на світовому ринку. До початку 1860-х років пуд удару-сирцю коштує 4—5 карбованців, у 1861 році —7 карбованців 50 копійок, у 1862 році— 12—13 карбованців і в 1864 році — 24 карбованця. Для забезпечення російської текстильної промисловості власною бавовною російський капіталізм не могла не думати про Середню Азію, відкіля у великих кількостях можна було б одержати бавовну, розвити тут його культуру й у тозі — замінити американський удар-сирець середньоазіатським.

З освоєнням казахського степу російський торгово-промисловий капітал наблизився до середньоазіатських ринків. Протягом першої половини XIX століття посилено розширювалися економічні зв'язки Росії із Середньою Азією. Якщо на початку XIX століття Росія збувало тут товарів на 1 млн. карбованців, то вже в 20-х роках — на 4 млн. карбованців. Відповідний потік середньоазіатських товарів у той же період виріс у вартісному вираженні з 2 до 6 млн. карбованців.(21, стр. 76-78)

Однак у першій чверті XIX століття позиції Росії в Середній Азії були ще дуже слабкі. На думку генерал-майора Верипша, Середня Азія повинна була стати основним споживачем російських фабрично-заводських, товарів. У зв'язку з цим він пропонував «підняти престиж» Росії в середньоазіатських ханствах силою зброї».

Однак прагнення Росії опанувати середньоазіатськими ринками прийшло в зіткнення з інтересами капіталістичної Англії, що сама мала намір перетворити Середню Азію в ринок збуту виробів британської промисловості. Після Віденського конгресу це суперництво підсилилося, у зв'язку з чим царський уряд активізував свою колоніальну політику, зокрема, прискорило подальше приєднання Казахстану, що був плацдармом для проникнення в Середню Азію. Середня Азія і Казахстан були, таким чином, своєрідним пунктом англо-російського суперництва, об'єктом «торговельної битви між Росією й Англією», як писав у свій час Карл Маркс у зв'язку з аналізом значення «східного питання» для Російської імперії, і особливо для розвитку російської торгівлі, рубежі якої в зв'язку з англо-російським суперництвом були «відтиснуті» до границь самої Росії.

Однак у 20—30 роках XIX .в. царський уряд не міг зважитися на пряму анексію Середньої Азії внаслідок посилення напруженості в Європі і загострення боротьби за Босфор і Дарданелли.

Проте в другій чверті XIX в. різко збільшилася торгівля із Середньою Азією. До 40-м років XIX століття Росія вивозило в Середню Азію товарів на 15 млн., а привозила відтіля на 10,5 млн. карбованців. Однак це не улаштовувало власників російської текстильної промисловості. До того ж англійські товари потроху стали витісняти росіяни. Це торкалося інтересів російських купців. Вже в травні 1846 р. у вироку зборів Московського купецького суспільства говорилося про падіння опитування на російські товари середньоазіатських купців, що прагнули продавати свої товари в Росії, а купувати в Англії.

Таким чином, Хіва і Бухара стали ареною