Готуючись до експедиції, Гасфорд став зосереджувати військові сили в зміцненні Вірне. Малля-хан, якому було відомо про військові готування в Оренбурзькому і Західносибірському генерал-губернаторствах, наприкінці 1859 р. зробили спробу попередити зіткнення дипломатичним шляхом. Не досягши результату, він став енергійно готуватися до відображення майбутніх наступальних дій Росії.

Хан звернувся до бухарського еміра з пропозицією укласти союз проти Росії. Одночасно кокандський уряд почав широку агітацію серед киргизьких і казахських племен. Агітація велася через мусульманське духівництво і бродячих дервішів під гаслом «священної війни» — газавату.

Однак ця агітація в Північній Киргизії особливого успіху не мала.

Активізація діяльності кокандців серед бугінців і звертання останніх до начальника Алатавського округу змусили російські влади рішуче зажадати від кокандського намісника в Пішпекє відмовлення від яких би то ні було домагань на бугінців – поданих Російської імперії.

Комендант Пішпека у своєму листі До Колпаковського заявив, що бугінці здавна є підданими кокандського ханства. Усі ці обставини змусили Колпаковського і Гасфорда квапитися з військовою експедицією проти фортець Токмак і Пішпек.

Експедиція повинна була показати не тільки військову перевагу над Кокандом, але і добре, дружнє ставлення до киргизьких племен.

Дії артилерії з близької відстані робили в Пішпеке сильні руйнування. Біля десяти часу-вечора з міцності з лементами «аман, аман», тобто «мир, мир», вийшли два чоловіки. Коли їх привели до Циммерману, вони оголосили, що начальницькі в Пішпеке Атабек-датха й Алишер-датха просять пощади і готові здати міцність, і передали лист, скріплений їх печатками. Обоє датхи писали: «Почтеному і високопоставленому начальникові російського війська наступне слово: придя зі своїми військами, ви взяли Токмак, а потім прийшли на нас; біля п'яти днів ми виправдували сіль, видану нашим ханом, і билися, але переконалися, що нас переможуть, а тому, не маючи можливості пручатися, ми висилаємо « вам посланця і просимо не робити всім нашим джигітам шкоди, і якщо ви залишите нас благополучними, ми очистимо і здамо вам міцність. Посилаємо до вас муллу Абдрахима, надішліть і ви до нас довіреної людини».(10, стр. 200)

Циммерман наказав припинити вогонь і передав, що він вимагає здачі міцності з усім гарнізоном, якому гарантує збереження життя і майна. Крім того, він зажадав, щоб один з начальників негайно прибув для переговорів. На світанку з'явилися обоє датхи й оголосили, що здаються безумовно і віддають себе і весь гарнізон «милосердю російського імператора». Усього вийшло з міцності 627 чоловік, і була узята значна кількість трофеїв.

У період операцій по узяттю Токмака і Пишпека киргизи, що кочували в Чуйській долині, ніяких ворожих дій проти загону Циммермана не починали. Всі аили откочевали в глиб гір. Крім того, у цей час року значна частина чуйських киргизів знаходилася на віддалених високогірних пасовищах у долині Сусамира. Якби в киргизів було бажання захищати Кокандске ханство, вони могли б виставити значні збройні сили і надати істотну підтримку обложеним фортецям. Кокандські воєначальники й особисто хан приклали чимало зусиль, щоб домогтися їхньої активної підтримки. Але більшість чуйських киргизів не примкнули ні до тієї, ні до іншої сторони, байдуже вичікуючи, чим скінчиться боротьба.

Таке відношення більшості киргизьких племен визначалося тим, що при знищенні панування кокандців у Північній Киргизії вони нічого не втрачали, крім жорстокої влади кокандського хана і його жадібних до наживи чиновників. Але, у той же час вони ще не знали, що несе їм влада царської Росії. Великі манапи — Джапгарач, Байтик і інші — тримали свої сили напоготові, ховаючись у гірських ущелинах. Їх ціль полягала головним чином у забезпеченні безпеки своїх аилов. Однак - не всі правителі киргизів відносилися нейтрально до боротьби, що відбувалася. Серед них минулого і такі, котрі, з огляду на настрій народу й оцінивши співвідношення сил, негайно відгукнулися па звертання Циммермана і прибули зі своїми джигітами в російський табір. Так, зокрема, надійшли великий сарибагишський манап Джантай і його син Шабдан.

Нарешті, деякі манапи вороже відносилися до Росії, хоча й утримувалися від відкритої участі у війні. Гасфорд 10 вересня 1860 р. наказав Циммерману строго надходити з цією групою киргизької знаті. Зокрема, він дав указівку захопити сарибагишських манапів Уметали, Терегельди, а також Джантая. Але Джантай, завчасно відправив свого сина з виявленням покірності, зумів відвести від себе погрозу, що ж стосується Уметали і Терегельди, то їхні кочовища в той час знаходилися поза межами досяжності загонів Циммермана, у глибині Тянь-Шаню. (10, стр. 210-213)

Після заняття міцності Пішпек цілий ряд киргизьких старійшин, бієв і впливових манапів послав до начальника заілійського загону депутатів з виявленням бажання прийняти підданство Росії.

5 вересня 1860 р. загін приступив до руйнування Пішпека. До 10 вересня ці роботи були кінчені. У ніч на 11 вересня були спалені вес внутрішні будівлі. Збереглися лише деякі будівлі, що знаходилися поза міцністю.

Таким чином, мета, поставлена перед військовими силами Алатавського округу у відношенні Токмака і Пішпека, була цілком і без особливої праці досягнута. Так закінчилося перше значне воєне підприємство царської Росії проти панування кокандського хана в Північній Киргизії. Хоча заілійський загін не закріпився в Чуйській долині, але руйнування Токмака і Пішпека мало серйозне