Падіння Пішпека зробило велике враження на причуйських казахів і особливо на киргизів, оскільки ця міцність була найбільш могутнім у військовому відношенні оплотом кокандакого панування в Північній Киргизії. Циммерман писали Гасфорду: «Усі зачуйські киргизи уражені були жахом внаслідок узяття Токмака й особливо Пішпека».

Незважаючи на заяви майже всіх манапів і бієв чуйских киргизів про їхню відданість Російської імперії, при тодішніх обставинах важко було сподіватися на їхню сталість. Складність обстановки позбавляла їхньої можливості остаточно визначити своє відношення до боротьби між Росією і Кокандом.

Кокандци стягли до Ауліє-Ата великі військові сили, до 10 - 15 тисяч чоловік, під командуванням Канаата. Хан ставив перед ним задачу — відновити міцність Пішпек, почати переговори і зажадати від російської влади у Вірному пояснень із приводу вторгнення в межі Кокандського ханства і руйнування Токмака і Пішпека. При Канаате знаходилися впливовий кипчакський сановник Нурмухаммед, пансати Ниаскул, Керимкул, Мулла-Каишк і інші досвідчені кокандські воєначальники, а також правитель аланських киргизів і бек Андижанського округу Алім-бек-датха, що прибув на чолі значного загону. Канаат розіслав з Ауліє-Ата своїх довірених до киргизів і причуйським казахам із закликом до «священної війни» проти «невірних». До головних манапів чуйських киргизів він відправив посланців з подарунками і запрошенням приєднатися до нього. Великі манапи племен солто і сарибагиш — Джангарач, Джан-тан, Бантик і ряд інших — стали схилятися на сторону Коканда. Але головною причиною зміни їхні позиції з'явилися не подарунки і не агітація за «священну війну», а прибуття в Чуйську долину небувалої кількості ханських військ. Сподіватися на підтримку російських загонів було важко.

У силу всіх цих обставин Джангарач, так само як і Джантай, незважаючи па свої недавні дружні відносини з Циммерманом і виражене бажання прийняти підданство Росії, тепер обіцяли приїхати в табір Канаата і сприяти йому в його підприємстві.

Колпаковський, одержавши зведення про готування кокандців, спочатку вважав, що їхні дії обмежаться лише заняттям руїн Пішпека і спробою відновити його. Тому до початку жовтня заілійські загони були розташовані на зимові стоянки в зміцнення Вірне і Копав. Циммерман виїхав, передавши командування Колпаковському.

Колпаковський почав рух нагору по ріці Каракастек, розраховуючи тут зав'язати бій з ворогом, тому що широка долина представляла зручне поле для дій артилерії, і став вибирати позиції для бою відповідно до розташування основних кокандських сил. Але незабаром загін Колпановського був оточений з усіх боків. Одна за інший стали наставати колони кокандської піхоти і кавалерії, що, однак, що зустрічаються картеччю з близької дистанції, відкочувалися назад, несучи великі втрати.

21 жовтня ввечері Канаат-Ша зібрав військову раду. Розбіжності, що підсилилися, у середовищі вищого командування і постійні інтриги позбавили Канаата в цей момент необхідної рішучості. Він коливався, не знаючи, як надійти далі. На сонеті їм був запропонований план вторинного нападу на Узун-Агач. Рустамбек і Шамаат-ходжа різко висловилися проти нового нападу. Шамаат-ходжа навіть загрожував, що якщо буде вирішено почати нове настання, він поведе своїх ташкентців.

У результаті вирішено було вважати похід кінченим і повернутися назад за Чу. Правда, минулого й інші мотиви для закінчення походу: пізніше час року, що наставали холоди, недолік продовольства і непридатність коней. Згодом, у своєму поясненні ханові, Канаат-Ша виставив їх як основну причину припинення походу.

22 жовтня Канаат-Ша рушив з Каракастека до Сарым-Саку і далі, не зупиняючи, за Чу. Слідом рушив з Жереиайгыра його табір.(10,стр. 282-285)

Події 21 жовтня, відомі в історії за назвою узунагачского бою, вірніше було б назвати каракастекским боєм, тому що бій в основному проходило в долині ріки Каракастек.

Таким образам, кокандські війська повернулися без усяких результатів. Кокандцы не були ще розгромлені. Їхні воєначальники навіть вважали, що вони зовсім не програли бої, а скоріше здобули перемогу.

Після подій па Каракастекє, ґрунтуючись на донесенні Колпаковського, Гасфорд запропонував не вживати репресивних заходів проти киргизів.

Пасивність киргизьких племен по час каракастекских подій значно полегшила дії Колпаковського. Він добре розумів, що одна з головних причин невдачі кокандців полягала в тім, що киргизи їх не підтримали. У повідомленні Гасфорду 20 жовтня 1860 р. він писав, що «Канааг-Ша міг би мати успіх, по-перше, якби киргизи, на яких він розраховував, всі одностайно пристали ж йому, і, по-друге, якби не застала пізня осінь і недолік продовольства і паші».(5, стр. 180)

Узу-нагачський бій мав велике значення для остаточного закріплення позицій Росії серед причуйських казахів і зміцнення впливу в Північній Киргизії. У результаті перемоги Колпаковського при Каракастеке остаточно усталилася влада царської Росії над казахськими племенами Старшого жуза. Ця перемога вплинула і на киргизькі племена Північної Киргизії, що на ділі переконалися в нездатності кокандців захищати свої володіння.

Події 1860 р. показали також, що боротьба за Північну Киргизію неминуче повинна закінчитися перемогою Росії. Ця обставина привела до зближення з Росією слідом за бугінцями й інші киргизькі племена.

Таким чином, у 1860 р. боротьба закінчилася на користь Росії. Успіхи Росії в Північній Киргизії в наступні роки були в значній мірі визначені подіями в Узун-Агача.

Після узунагачских подій російська влада стали діяти більш рішуче в Семирічьї. Деякі старшини Старшого жуза під час узунагачських подій не виправдали надій царської адміністрації. Одні приховано підтримували кокандців, інші співчували ім. Тому вирішено було застосувати до них більш тверді міри, аж до