У лютому 1911 р. революційна армія Е. Сапати почала наступ з південної провінції Морелос на столицю країни – м. Мехіко. Повстанські війська Ф. Вільї і П. Ореско осадили місто. В цих умовах президент П. Діас направив міністра фінансів Лімантоура на переговори з повстанцями. Коли Лімантоур відмовився обговорювати вимогу відставки Діаса, Вілья й Ореско відновили наступ і взяли місто штурмом.

21 травня 1911 р. у штаб-квартирі Ф. Мадеро була підписана угода про припинення бойових дій та відставку президента П. Діаса, а також розпуск повстанських армій. Після відставки 80-річний екс-президент емігрував у Францію. Незважаючи на створення Тимчасового уряду Мексики, безладдя в сільських районах країни не припинилося.

У жовтні 1910 р. Ф. Мадеро був обраний президентом країни, а наступного місяця офіційно обійняв посаду президента Мексики.

28 листопада 1911 р. голова повстанців на півдні країни Е. Сапата опублікував “План Айяла”, в якому звинуватив Ф. Мадеро в зраді революції й оголосив про експропріацію поміщицьких латифундій. З цих подій починається другий етап Мексиканської революції.

2.2. Другий етап: війна проти президента Ф. Мадеро (1911-1913)

Повстанські сили Е. Сапати заподіяли серйозні ушкодження залізницям і телеграфним лініям і виграли кілька боїв проти федеральних військ президента Ф. Мадеро. У цей час відбувається повстання П.Ореско проти президента Ф. Мадеро в провінції Чіуауа, швидко придушене урядовими військами генерала В. Уерти. Розкрито антиурядову змову; керівника змови Ф. Діаса (племінник колишнього президента П. Діаса), заарештовано у м. Мехіко. За таких умов Президент Тафт заборонив відправлення військ у Мексику, де проходять антиурядові виступи.

Заколот у частинах столичного військового гарнізону, підготовлений Ф. Діасом, що знаходився в столичній в’язниці і послом США Г. Вільсоном. Заколотники атакували Національний палац. У місті йдуть бої між заколотниками й урядовими військами під командуванням генерала В. Уерти.

18 лютого 1913 р. головнокомандуючий збройними силами Мексики генерал В. Уерта приєднався до заколотників і примусив президента Ф. Мадеро піти у відставку, проголосивши себе президентом Мексики. Президент Ф. Мадеро і віце-президент Д. Суарес були заарештовані. 21 лютого 1913 р. генерал В.Уерта приніс присягу президента Мексики. Наступного дня був вбитий колишній президент Ф. Мадеро і віце-президент Д. Суарес.

2.3. Третій етап: війна проти диктатури Уэрти. Перша інтервенція США (1913-1914)

У березні 1913 р. опозиція президенту В. Уерте сформувала єдиний фронт проти диктатора, що об’єднав війська В. Карранси в штаті Коахіль, Ф. Вильї в штаті Чіуауа й А. Обрегона в штаті Сонора, опублікувавши “План Гуадалупе”. Пізніше до них примкнув і Е. Сапата (штат Морелос).

На 1913 рік припадають перемоги Північної дивізії Ф. Вілья над урядовими військами генерала В. Уерти. Федеральні сили тероризували села і мародерствували, політичні убивства стали відмітною рисою правління В. Уерти. Країна стояла і перед іншими проблемами: федеральне скарбниця була порожня, і кожна фракція стала випускати власну валюту.

У листопаді 1913 р. уряд США зажадав висилки генерала Уерти за межі Мексики. Після серії міжнародних інцидентів (арешт мексиканською владою моряків США, обстріл м. Веракрус ВМС США) у травні 1913 р. почалися переговори між США і Мексикою. Як арбітри у переговорах виступили представники Аргентини, Бразилії і Чилі. 24.06.1914 р. у Ніагара-Фоллз було підписано мирний договір між США і Мексикою. Під тиском США президент В. Уерта пішов у відставку. Тимчасовим президентом було призначено Карбахала, однак той в умовах наступу Північної дивізії Ф. Вільї незабаром втікає за межі Мексики. Генерал Обрегон проголосив свого друга В. Каррансу “Першим керівником” Мексики. В середині серпня 1914 р. почався вивід військ США з міста. У грудні 1914 р. відбулася зустріч лідерів ворогуючих угруповань для формування нового уряду країни. Не дійшовши згоди, повстанські війська Ф. Вільї і Е. Сапати взяли столицю – м. Мехіко, відтіснивши війська В. Карранси і генерала Обрегона до м. Веракрус.

2.4. Четвертий етап: Війна проти президента Карранси. Друга інтервенція США (1915-1917)

У січні 1915 р. урядові війська президента Карранси під командуванням генерала Обрегона вибили загони Ф. Вільї і Е. Сапати зі столиці країни. Президент В. Карранса опублікував Закон про аграрну реформу. Урядові війська генерала Обрегона в 3-денному бої (13-15. . р.) здобули рішучу перемогу над повстанською армією Ф. Вільї, залишки якої почали відхід у штат Чіуауа. 9 листопада 1915 р. конференція латиноамериканських держав визнала В. Каррансу главою уряду в Мексиці. У жовтні 1915 р. уряд В. Вільсона визнав генерала Каррансу президентом Мексики.

Після одержання згоди президента Мексики В. Карранси, 12-тисячний загін військ США під командуванням генерала Д. Першинга перейшов мексиканський кордон з метою ліквідації банди Ф. Вільї, а 24 листопада 1916 р. в Атлантик-Сіті (штат Нью-Джерсі) було підписано протокол про врегулювання відносин між США і Мексикою. Втім Президент Мексики Карранса відмовився ратифікувати цей протокол. Тим часом Німеччина надіслала шифровку своєму послу у Мексиці з пропозицією до уряду Мексики укласти оборонний союз між Мексикою і Німеччиною у випадку нападу США на одну з договірних сторін. У випадку вступу Мексики у війну проти США їй були обіцяні загублені території штатів Нью-Мексика, Техас і Арізона. Тим часом, Установчі збори готували нову конституцію країни, прийняття якої стало заключним акордом революційних подій. У січні 1917 р. почався вивід з країни військ США.

3. Підсумки та історичне значення

Мексиканської революції

Підсумовуючи розгляд проблеми, можна дійти наступних висновків та узагальнень. В ході революції мексиканське суспільство спробувало: 1) вирішити аграрне питання, тобто ліквідувати латифундальну систему і пеонаж; 2) створити умови для розвитку національної буржуазії, тобто звільнити економіку від залежності від іноземного капіталу; 3) сприяти