Промисловість, що створювалася - головним чином гірничорудна - була в ще більшій мері розрахована на експорт. Розвивалася вона швидко. У Бельгійському Конго, наприклад, видобуток міді з 1913 по 1937 р. зросла більш ніж у 20 разів. ДО 1937 р. Африка займала в капіталістичному світі значне місце по виробництву мінеральної сировини. На неї приходилося 97% всіх алмазів, що добуваються, 92% -кобальту, більш 40% золота, хромітів, літієвих мінералів, марганцевої руди, фосфоритів і більш третини усього виробництва платини.

Щоб змусити велике число африканців щорічно залишати село й іти на заробітки, адміністрація колоній штучно створювала земельний голод, обмежуючи райони проживання окремих етнічних груп резерватами.

Експлуатація африканського населення не могла здійснюватися без тієї чи іншої форми залучення його представників до керування. Колоніальні влади створювали з їх участю новий апарат чи керування використовували елементи існував у доколоніальну епоху. Це робилося не тільки через недостачу колоніальних чиновників-європейців, але і через необхідність здешевлення колоніального апарата. Без якоїсь, хоча б мінімальної, соціальної опори в середовищі місцевого населення його можна було експлуатувати лише прибігаючи до постійного військового примуса і контролю. А цей метод занадто дорогий і малоефективний.

Різноманітні способи залучення африканців до колоніального керування в основному зводилися до двох форм: прямому і так називаному непрямому керуванню. У першому випадку колоніальна адміністрація призначала африканських вождів у той чи інший район, не зважаючи на місцеві інститути влади і походженням претендента. По суті справи їхнє положення мале відрізнялося від положення чиновників колоніального апарата.

При системі непрямого керування колонізатори формально зберігали інститути влади, що існували в доколоніальні часи, зовсім змінивши, однак, їхній зміст. Вождем міг бути тільки людина місцевого походження, звичайно з "традиційної" знаті. Він залишався на своїй посаді все життя, якщо влаштовував колоніальну адміністрацію, одержуючи основні засоби до існування з відрахувань від суми зібраних їм податків.

Система прямого керування частіше використовувалася у французьких колоніях, непрямого - в англійських. Але це зовсім не було незмінним правилом. Французи в багатьох випадках не тільки неофіційно, але і формально визнавали влада впливових традиційних правителів, насамперед тих, хто активно з ними співробітничав. Англійці ж нерідко створювали інститути нібито "традиційної" влади зовсім штучно (як, наприклад, у народу игбо в Східній Нігерії). А непряме керування було не сумісно з "поселенческим" колоніалізмом Кенії, Південної Родезии і ЮАС, і англійці самі визнавали, що використовували в цих країнах пряме керування. У цілому можна сказати, що розходження між двома системами керування були не настільки уж значні.

III.У ПЕРЕДДЕНЬ XXI СТОРІЧЧЯ

З початком 90-х років у країнах Тропічної і Південної Африки відбулися зміни - не тільки важливі, але і дуже складні, багатозначні. Вони викликані як тенденціями розвитку самих африканських держав, що пройшли до цього часу вже чималий шлях, так і подією всесвітнього значення: закінченням "холодної війни". Припинилася боротьба двох блоків за вплив на Африку.

Виявляються тенденції до демократизації, до створення цивільного суспільства. Більшість держав, де існувала однопартійна система, перейшли до багатопартійності.. Зараз же, на рубежі XXI сторіччя, шукають пояснення й у характері доколоніального минулого. Підкреслюють у цьому минулому "дефіцит соціально-економічного динамізму" і абсолютне панування ідей і норм, спрямованих "на розчинення особистості і її потреб у колективі, на придушення її волі і стримування її соціальної й економічної активності, на збереження її психологічної несвободи" .

Але на жаль наші враження про труднощі в Африці збільшуються похмурими судженнями про неї, що широко існують у масовій Свідомості, особливо в Європі. Про Африку говорять як про головний осередок убогості, голоду, хвороб, злочинності, корупції, непотизму. Про те, що в Африці вирубуються ліси - легені всієї планети. Про те, що Африка не повертає мільярди боргів, зокрема і нашій країні. На Заході укоренилася думка, про те , що голоси африканських держав, що представляють третину складу ООН, зробили цю міжнародну організацію недієздатною.

У XXI в. Африка не тільки буде випробувати на собі вплив Півночі і взагалі іншого світу, але і робити на них усе більший вплив. Її вплив аж ніяк не вичерпується переселенням мільйонів африканців у Європу. Воно вже позначається і неминуче буде усе більше позначатися на смаках і настроях і в цілому на порядках культурного, політичного і державного життя Півночі, навіть на нормах поводження і моралі. А ідеї афроцентризма, як і востокоцентризма, швидко розвиваючись і підсилюючи, тіснять звичний світу евроцентризм.

Африка потребує допомоги, заснованої на ясному розумінні її справжніх труднощів і їхніх глибинних причин. У кінцевому рахунку увесь світ повинний бути зацікавлений у такій допомозі Африці. Інакше короткозорий егоїзм країн, що вирвалися вперед у своєму розвитку, може привести до трагічних наслідків для них самих. Безглуздо сподіватися, що хвороби, які породились в найбідніших країнах світу, не прорвуться і не заразять інші області нашої планети.

ЛІТЕРАТУРА

Маорі Кики А. Десять тисяч років в одне життя. М., 1981.

Про англо-бурську війну докладніше див.: Давидсон А.Б., Філатова И.И. - Нова і новітня історія, 2000, № 1.

Вони дали назву сучасній Республіці Зімбабве.

Цит. по: West Africa, № 1881, March 1953, p. 225.

Історія людства. Всесвітня історія. Під общ. ред. проф. Г. Гельмольта, т. 3. Спб., 1909,

Нова історія. Підручник для 9 класу