Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Імперія Великих Моголів в Індії

План

Вступ

ХV-ХVI ст., незважаючи на політичні конфлікти, стали епохою стрімкого культурно-господарського піднесення Північної Індії. За винятком посушливої Західної Індії (де процвітали ремесла і торгівля, особливо в Гуджараті), по всій Індо-Ганзькій рівнині збирали два, а подекуди й три врожаї на рік. Вирощували високоврожайний рис (21 сорт!), пшеницю, ячмінь, горох, сочевицю, безліч садових, городніх та баштанних культур. Розширювалися посіви бавовнику, індиго, цукрової тростини, джуту (для вироблення першокласної джутової олії), шовковиці — бази шовківництва. Населення Індійського субконтиненту сягнуло позначки 45-50 млн. Звичним явищем стали міста з 200 тис. мешканців (Патна, Делі, Лахор, Масуліпатам та ін.).

1. Виникнення імперії Великих Моголів

Ставши падишахом великої країни, Бабур здійснив свою мрію, але владу треба було відстояти. Останній опір вояків Делійського султанату очолив брат покійного Ібрахіма Лоді — Махмуд. На допомогу він запросив войовничих раджпутів, пообіцявши їм як винагороду право грабувати колишніх підданих султанату, і раджпутський правитель Рана Санга вирушив у похід на чолі 120-тисячного війська.

Бабур не дав своїм ворогам об'єднатися. Нечисленних махмудівців розбили й вигнали в джунглі Бенгалії, де їх доконали жахливий клімат і місцеві царки, а раджпутів падишах зустрів поблизу Сікрі в 1527 p. Долю битви знову вирішили бабурівські гармати, які впритул розстріляли піхоту раджпутів. Справу довершила кіннота. Долина Гангу залишилася за Бабуром, де він правив до 1530 p., аж доки не помер від дизентерії у несприятливому індійському кліматі.

Будуючи могольську державність, перший падишах запровадив систему джагірів (земельних пожалувань своїм воякам на зразок ікта), а в чиновницький апарат залучив індусів, які краще знали місцеві традиції та максимально можливі обсяги податкових зборів з кожного регіону долини. Індуси не вирізнялись особливою бунтівливістю, а за умов, коли загальний обсяг податків відчутно зменшився порівняно з часами Делійського султанату, відчуття дискомфорту в підданих поступово зникло. Державна машина Монгольської імперії, що спиралася на три дівани: військовий, податковий та адміністративно-релігійний, запрацювала стабільно, і по смерті Бабур залишив своєму синові Хумаюну («Щасливому») невелику, але міцну імперію, до складу якої входили Афганістан, Пенджаб і Ганзька долина.

Хумаюн, якщо вірити мемуарам його дочки Гульбадан-бегум «Хумаюн-наме» («Книга про Хумаюна»), виявив себе хоробрим полководцем, чудово знав класичну перську літературу, але не мав здібностей політика, погано знався на людях, вирізнявся нестямним сластолюбством, й до того ж був хронічним наркоманом (курив опіум). Така людина не могла втримати хиткий корабель влади. Спроба завоювати Гуджарат скінчилася невдачею. У 1540 p. проти Хумаюна відкрито виступив його бенгальський намісник Шер-хан Сур («Сонячний лев-хан»). Дві битви поблизу Біхара падишах програв і втік до Сінду, де одружився з 14-річною дочкою місцевого воєначальника. Від цього шлюбу в 1542 p. народився майбутній падишах-реформатор непереможний Дже-лал ад-дін, який увійшов в історію під іменем Акбар («Великий»).

Шер-хан захопив у 1540 p. Делі й оголосив себе Шер-шахом. Правив він недовго (1540— 1545), проте встиг багато зробити для відновлення державної єдності та централізації. Опорою влади знову стали афганські войовничі роди, до яких належала родина Сур, але в питаннях адміністративного управління країною вагомо звучала думка персів-управлінців і навіть брахманів. Прискіпливої ревізії зазнала система джагірів: права їхніх володарів (джагірдарів) надалі перевірялися на щорічних військових оглядах. Створення нових джагірів припинили, а решту найманого війська перевели на жорсткий грошовий оклад. Стабільними, але диференційованими (залежно від якості ґрунтів) стали за правління Шер-шаха податки, які збиралися грошима або натурою в залежності від можливостей платника. Щонайменші непокора або прояви сепаратизму нещадно придушувалися владою. Зміцнивши свої позиції, Шер-шах спробував розширити кордони імперії, але під час облоги раджпутської фортеці Каланджар енергійний «Лев-шах» безглуздо загинув від вибуху власного складу боєприпасів, куди потрапило рикошетом ядро після невдалого залпу його ж артилерії.

2. Індія за часів правління Акбара

Після смерті шаха єдність афганської військової знаті була втрачена. 10 років за владу над Ганзькою долиною боролися чотири претенденти, чим скористався Хумаюн, точніше, його енергійний полководець туркмен Бейрам-хан.

Хумаюн знайшов притулок у сефевідського шаха Тахмаспа в Персії, але грошей син Бабура не мав, тому почував себе дуже принижено. Коли до нього дійшли звістки про смути в Індії, цей безвольний наркоман не наважився боротися за повернення престолу, але Бейрам-хан звернувся до всіх, хто мріяв про славу й багатство, із закликом вступати в армію моголів. Різноплемінне військо головорізів-авантюристів зібралося досить швидко (туди входили тюрки, перси, узбеки, туркмени, афганці), й хоча платити падишах не міг, усім їм обіцяли казкову здобич в Індії. В 1555 p. ця багатотисячна банда рушила в похід. У тому ж році вона здобула Делі, але Хумаюнові довго правити не судилося: накурившись до нестями опіуму, він упав з мармурових сходинок і розбився на смерть. У центрі Делі йому побудували оригінальну купольну усипальню, а на престол зійшов 13-річний Джелал ад-дін Акбар. Регентом при ньому (тобто реальним правителем) став Бейрам-хан.

Почалося тривале правління падишаха Акбара (1556-1605).

Спочатку імперією правив Бейрам-хан, але він, хоч як це дивно, будучи туркменом, сповідував шиїзм (як і його колишній патрон Хумаюн, котрому шиїзм дозволяв уживання наркотиків). Зрозуміло, що на всі ключові державні посади всесильний регент також призначав шиїтів, чим заслужив палку ненависть тюркського суннітського воїнства. В 1560 p. Бейрама позбавили посади й зарізали, а до влади прорвалася суннітська кліка узбеків — родичів акбарівської годувальниці. За кілька місяців їхнього домінування моголи встигли завоювати


Сторінки: 1 2 3